Через це небезпеку зв’язку з великими речами можна назвати й законом збереження духовної матерії, і він, схоже, досить-таки універсальний. Промови високих політиків і урядовців, котрі творять великі діла, зазвичай позбавлені змісту більшою мірою, ніж наші власні. Думки, що особливо тісно стосуються особливо гідних речей і предметів, звичайно мають такий вигляд, що якби не ця преференція, то їх вважали б дуже відсталими. Найдорожчі нам завдання — завдання нації, миру, людства, чеснот та інші не менш дорогі — заросли найдешевшою духовною флорою. Світ, здавалося б, досить абсурдний; та якщо припустити, що трактування теми має право бути тим незначливішим, чим значливіша сама тема, то це й буде світ порядку.
Проте закон цей, здатний великою мірою сприяти розумінню європейського духовного життя, не завжди такий очевидний з першого погляду, і в добу переходу від однієї групи великих речей і предметів до іншої, нової дух, що прагне слугувати великим речам і предметам, може видатися навіть бунтарем, хоч насправді він лише міняє ліврею. Такий перехід можна було помітити вже тоді, коли люди, про яких тут ідеться, жили своїми турботами й тріумфами. Так, скажімо, вже тоді були книжки (це щоб почати з предмета, який для Арнгайма важив особливо багато), які розходилися дуже великими накладами, але їм іще не віддавали аж такої великої поваги, хоча просто велику повагу до книжок, наклад котрих сягав певної висоти, вже віддавали. З’являлися такі впливові промислові галузі, як футбол чи теніс, однак відкривати для них катедри у вищих технічних школах не квапилися. Одне слово, незалежно від того, хто колись давно завіз із Америки картоплю, що поклало край реґулярним періодам голоду в Європі, — чи то блаженний забіяка й адмірал Дрейк, чи то не такий блаженний, зате вельми освічений і не менш забіякуватий адмірал Ролі, чи то безіменні іспанські вояки, чи то навіть отой бравий махляр і работорговець Гокінз, — тривалий час нікому й на думку не спадало через картоплю надавати тим людям більшої ваги, ніж, приміром, фізикові Аль-Ширазі, про якого ми знаємо лише те, що він дав правильне тлумачення веселці; але з настанням буржуазної доби почалося переоцінювання таких досягнень, і за часів Арнгайма воно посунулося вже досить далеко, а стримували його лише задавнені упередження. Кількість ефекту й ефект кількости як нові, цілком очевидні предмети пошанування боролися ще проти застарілого й осліплого аристократичного пошанування високої якости, але в світі уявлень із цього вже поставали щонайбезглуздіші компроміси, як, наприклад, саме уявлення про великий розум, і якщо судити про це уявлення з нашого знайомства з ним протягом останнього людського віку, то воно, уявлення, було, мабуть, синтезом власного й картопляного значення, бо очікували людину самотню, як ґеній, але водночас і загальнозрозумілу, як соловейко.
Важко було сказати наперед, що в такий спосіб вийде, адже небезпеку зв’язку з великими речами ми розпізнаємо зазвичай аж тоді, коли велич тих речей уже наполовину в минулому. Нема нічого простішого, ніж посміятися з чиновника-вискочня, який від імени його величности зневажливо відгукнувся про ту чи ту нову партію, але чи можна назвати вискочнем чиновника, котрий від імени завтрашнього дня підносить до небес сьогоднішній, — про це звичайно ніхто не довідається доти, доки не настане день позавтрашній. Небезпека зв’язку з великими речами має ту вельми прикру властивість, що речі ці змінюють одна одну, а небезпека завжди лишається та сама.
89. Іти в ногу з часом
Доктор Арнгайм за попередньою домовленістю прийняв двох керівних службовців своєї фірми й довго з ними радився; вранці у вітальні безладною купою на секретаря чекали неприбрані звечора кошториси й усілякі інші папери. Арнгайм мав іще ухвалити кілька рішень, пополудні посланцям треба було вже повертатися потягом назад, і цього дня доктор, як завжди, тішився такими обставинами, бо вони за будь-яких умов забезпечували певну напруженість. «За десять років, — розмірковував він, — техніка сягне такого рівня, що для цих потреб фірма матиме власні літаки, й тоді я зможу керувати своїми людьми навіть із літньої дачі в Гімалаях». Рішення він ухвалив, власне, вже вночі й мав при світлі дня тільки ще раз їх перевірити й остаточно ствердити, отож цієї хвилини був вільний; він замовив сніданок у номер і за вранішньою сигарою дав своєму розуму відпочити, згадуючи зібрання в Діотими напередодні ввечері, звідки йому довелося піти трохи завчасу.