«Отже, щось тут, мабуть, не так, — подумав, підбадьорюючи себе, Арнгайм. — Але треба, певна річ, з усією серйозністю йти в ногу з часом», — додав він, не втрачаючи пильности; що ж бо, зрештою, було йому ближче до душі, ніж застосувати цей випробуваний принцип виробництва й до творення самого життя?
91. Ігри à la baisse і à la hausse[5] на біржі духу
Тепер зібрання в домі Туцці проходили регулярно й стисло. Якось начальник відділу Туцці звернувся на «Соборі» до «кузена»:
— А чи знаєте ви, що все це колись уже було? — І показав очима на людський тлум у своєму тепер ніби чужому йому помешканні. — На початку християнської доби. За часів, коли на світ прийшов Христос. Тоді у християнсько-левантійсько-елліністично-юдейському плавильному казані утворилося безліч сект. — І заходився перелічувати: — Адаміти, каїніти, ебіоніти, колиридіни, архонтики, енкратити, офіти…
Якось дивно, поквапно уповільнюючи мову, як це роблять, намагаючись непомітно приховати звичну нетерплячість у своїх діях, він наводив довгий перелік дохристиянських і ранньохристиянських релігійних об’єднань; складалося враження, ніби він хотів обережно натякнути дружининому кузенові: «Про те, що діється в моєму домі, я знаю більше, ніж зазвичай — з певних причин — показую».
Далі він почав пояснювати згадані назви й розповів, що одна з тих сект виступала проти шлюбу й вимагала цнотливости, тоді як інша, вимагаючи цнотливости, цієї мети, хоч як смішно, прагнула досягти ритуальною розпустою. Члени ще однієї секти калічили себе, вважаючи жіночу плоть диявольським винаходом, ще в інших чоловіки й жінки сходилися в церквах голяка. Віруючі мрійники, дійшовши висновку, що змій, який спокусив у раю Єву, був істотою божественною, поринали в содомії; а декотрі не терпіли, коли дівчата ходили незайманими, позаяк, за їхніми науковими переконаннями, Матір Божа, крім Ісуса, породила ще й інших дітей, отож невинність, мовляв, — то небезпечна помилка. Завжди одні робили одне, другі — протилежне їм, але й ті, й ті робили своє приблизно з тих самих причин і переконань… Туцці розповідав про це поважно, як і годиться розповідати про історичні факти, навіть коли вони досить дивні, а часом і додавав нотки, з якими чоловіки розповідають поміж себе анекдоти. Вони стояли під стіною; на обличчі в начальника відділу промайнула роздратована посмішка, він кинув до попільниці недокурка й, усе ще неуважно дивлячись на людську штовханину, завершив свою розповідь так, немовби й не збирався казати більше, поки викурить сиґарету:
— Мені здається, тодішні розходження в думках і суб’єктивність у поглядах неабияк нагадують розбрат і чвари серед наших літераторів. Завтра ці чвари наче вітром звіє. Якби внаслідок різноманітних історичних обставин не виникла вчасно політично ефективна система церковного чиновництва, то від християнської віри досі, либонь, і сліду не лишилося б.
Ульріх з його думкою погодився.
— Чиновники од віри, яких справно оплачують парафіяни, не дадуть жартувати з офіційними приписами. Загалом я гадаю, що ми до своїх ницих властивостей несправедливі; якби вони не були такі надійні, то історія не відбулася б узагалі, позаяк духовні потуги завжди лишають після себе суперечки й сумніви.
Начальник відділу недовірливо підвів очі й одразу відвів їх убік. Такі висловлювання були, як на нього, надто безцеремонні. І все ж він тримався з цим дружининим кузеном, хоч і познайомився з ним щойно недавно, досить привітно й по-родинному. Туцці приходив і йшов, лишаючи по собі таке враження, немовби посеред того, що діялося в його домі, він жив в іншому, замкнутому світі, високого значення якого нікому не відкривав; але іноді йому, здавалося, все ж таки вже несила було й далі чинити опір, і він мусив хоч на хвилинку, бодай мимохідь кому-небудь показатись, і тоді він зав’язував розмову не з ким-небудь, а щоразу саме з оцим кузеном. Це був по-людському зрозумілий наслідок утрати визнання з боку дружини, утрати, яку він мав терпіти, попри випадкові, від часу до часу напливи ніжности в їхніх взаєминах. Тоді Діотима цілувала його, мов дівчинка — дівчинка років, може, чотирнадцятьох, що в полоні бозна-яких емоцій вкриває поцілунками ще меншого хлопчика. Мимоволі верхня губа в Туцці під закрученими вусиками сором’язливо підібгалась. Нові обставини, що склалися в його домі, ставили дружину й самого начальника відділу в нестерпиме становище. Він не забув про Діотимині нарікання на його хропіння, аж ніяк, крім того, останнім часом поперечитував Арнгаймові писання й був готовий до розмови про них; дещо він визнавав, багато чого було там, на його думку, хибне, а дечого не розумів — не розумів з тим упевненим спокоєм, який припускає, що це — на шкоду самому ж авторові; але в таких питаннях він звик завжди просто висловлювати авторитетну думку досвідченого чоловіка й на нову тепер перспективу почути від Діотими незмінні заперечення, тобто неминуче пускатися з нею в оті мляві дискусії дивився як на таку несправедливу переміну в своєму особистому житті, що ніяк не міг зважитись порозумітися з дружиною і навіть відчував не до кінця усвідомлене бажання стрілятися з Арнгаймом. Зненацька Туцці сердито примружив свої гарні карі очі й сказав собі, що має суворіше стежити за перемінами свого настрою. Кузен, що оце стояв поруч (на думку Туцці, — зовсім не той чоловік, з яким варто так близько сходитись!), нагадував йому дружину, власне, лише думками про рідню, позбавленими, по суті, будь-якого реального змісту; крім того, він уже давно завважив, що Арнгайм певною мірою, хоч і досить обережно, потурав цьому молодшому від себе чоловікові, а Ульріх вочевидь відчував до того неприязнь; в обох цих спостереженнях аж таких великих відкриттів не було, та все ж їх вистачало, щоб тривожити Туцці якоюсь незбагненною прихильністю. Він розплющив свої карі очі й, не бажаючи нічого бачити, якусь хвилю округлим совиним поглядом глипав на кімнату.