Але функції і вплив цієї рідкісної властивости надзвичайно складні, й потрібна велика душевна снага, щоб їх опанувати. Лише в уяві людей, котрі не мають грошей, багатство постає мрією; ті люди, які його мають, при першій-ліпшій нагоді, коли сходяться з людьми, котрі його не мають, запевняють, навпаки, що це — неабиякий клопіт. Арнгайм, наприклад, часто розмірковував про те, що, по суті, будь-який завідувач технічного чи комерційного відділу його фірми у фахових знаннях значно перевершує його самого, і він щоразу мусив переконувати себе, що думки, знання, вірність, талант, обачність тощо — це, якщо судити з погляду досить високого, властивості, схоже, такі, які можна купити, бо на світі їх хоч греблю гати, тоді як уміння користуватися ними має передумовою властивості, притаманні лише тим небагатьом, хто народився й виріс уже «нагорі». Ще одна, не менша проблема для багатих людей полягає в тому, що всі хочуть від них грошей. Гроші не мають жодного значення, це правда, і кілька чи кільканадцять тисяч марок — це така річ, наявність чи відчутність якої людина заможна не відчуває. Тож багатії при першій-ліпшій нагоді й люблять запевнити, буцімто гроші цінности людини не змінюють; цим такі люди хочуть сказати, що вони й без грошей вартували б стільки ж, скільки й тепер, і завжди ображаються, коли їх не так розуміють. На жаль, нерідко це трапляється з ними саме у стосунках з інтелектуалами. Ці на диво часто грошей не мають, а мають лише талант і плани, хоч неповноцінними через це й не почуваються, і для них нема нічого природнішого, ніж попрохати багатого товариша, для кого гроші не мають значення, підтримати їх у якій-небудь добрій справі своїм надлишком. Вони не розуміють, що цей багатий чоловік волів би підтримати їх своїми ідеями, своїм умінням і особистою своєю привабливістю. А крім того, таким проханням його змушують іти проти самої природи грошей, позаяк вона вимагає примноження достоту так само, як природа тварини прагне продовження роду. Можна невдало вкласти гроші, й тоді вони загинуть на полі грошової чести; можна придбати на них нового автомобіля, хоча й старий ще майже новенький; можна зупинятися разом зі своїми кіньми для гри в поло у найдорожчих готелях на всесвітніх курортах, фондувати скакові призи й мистецькі премії, можна за один вечір на сотню гостей витратити таку суму, на яку цілий рік прожила б сотня сімей, — роблячи все це, ти викидаєш гроші у вікно, як ото сівач кидає зерно в землю, і вони повертаються, примножившись, у двері. Але нишком роздавати їх на такі справи й таким людям, від яких їм, грошам, не буде жодної вигоди, — це можна порівняти хіба що зі зрадницьким убивством грошей. Можливо, справи ті й добрі, а люди — просто чудові; у такому разі їм треба сприяти всіма засобами, але тільки не грішми. На таких засадах стояв Арнгайм і, твердо їх додержуючись, уславився активною й творчою участю в духовному розвої своєї доби.
Арнгайм міг також сказати про себе, що міркує він, як соціаліст; та й чимало багатих людей міркують, як соціалісти. Вони не проти визнати, що своїм капіталом завдячують саме природному закону суспільного розвитку, й твердо переконані в тому, що не власність надає людині ваги, а людина — власності. Вони спокійно дискутують про те, що в майбутньому, коли їх уже не буде, власність, мовляв, зникне, і в думці, нібито характер їхньої діяльности — соціальний, утверджуються ще й завдяки тому, що переконані соціалісти, впевнено очікуючи неминучого перевороту, тим часом воліють водитися частіше з людьми багатими, ніж із бідними. Про це можна розмовляти довго, якщо є бажання описувати всі функції грошей, що їх, функції, осягнув Арнгайм. Річ у тім, що економічну діяльність не можна відділити від решти видів розумової діяльности, і не було, мабуть, нічого дивного в тому, що він, крім порад, давав інтелектуалам та митцям, з якими дружив, і гроші, коли вони настійливо про це просили; але давав він не завжди й ніколи не давав багато. Ті друзі запевняли його, що не звернутися б з таким проханням ні до кого у світі, крім нього, бо лише він, мовляв, має ще й потрібні для цього духовні властивості, і він їм вірив, упевнений, що потреба в капіталі пронизує всі людські взаємини й така сама природна, як потреба в повітрі; а з другого боку, він погоджувався й з їхньою думкою, що гроші — це духовна сила, хоч і застосовував її досить делікатно й стримано.