Усі вони саме літували тоді за містом — широке коло людей, кілька знайомих родин винайняли дачі над озером, і в усіх спальнях ночувало вдвічі більше, ніж годилося, запрошених друзів і подруг. Клариса спала разом із Маріон, і об одинадцятій годині до них у кімнату, здійснюючи свою таємничу прогулянку при місяці, іноді заходив потеревенити доктор Майнґаст, тепер знаменитий у Швейцарії чоловік, а тоді — улюбленець товариства й кумир усіх матерів. Скільки ж це вона мала тоді років? П’ятнадцять чи шістнадцять або десь так, від чотирнадцятьох до п’ятнадцятьох, коли приїхав його учень Ґеорґ Ґрьошль, лише трохи старший від Маріон і Клариси. А того вечора доктор Майнґаст був неуважний, він тільки виголосив коротеньку промову про місячне проміння, байдуже поснулих батьків-матерів та нових людей, а тоді раптом зник, і враження склалося таке, ніби зайшов він просто задля того, щоб лишити з дівчатами невеличкого осадкуватого Ґеорґа, свого шанувальника. Ґеорг сидить — ні пари з уст, наче переляканий, і обоє дівчат, які доти озивалися до Майнґаста, теж принишкли. Але згодом хлопець, мабуть, зціпив у темряві зуби й ступив до ліжка Маріон. Знадвору до кімнати падало трохи світла, але в кутках, де стояли ліжка, позалягали непроникні тіні, й Клариса не могла розгледіти, що там діялося; вона бачила тільки, що Ґеорґ на повен зріст стояв, судячи з усього, біля ліжка Маріон і дивився згори вниз на дівчину; але до Клариси він повернувся спиною, а Маріон лежить — і ні пари з вуст, так наче її в кімнаті й не було. Тривало це досить довгенько. Нарешті Ґеорґ (Маріон і далі лежала й не ворушилася) вийшов, мов убивця, з тіні, його плече й бік на мить блідо мигнули посеред освітленої місяцем кімнати, й ступив до Клариси, яка хутенько знову лягла й натягла до самого підборіддя ковдру. Вона знала, що зараз повториться те саме таємниче дійство, яке відбувалося біля Маріон, і завмерла в очікуванні, а Георґ мовчки стояв над її ліжком, лиховісно, як їй здавалося, зціпивши губи. Нарешті показалась його рука, мов змія, і заходилася коло Клариси. Що він загалом робив, вона так і не зрозуміла; вона не мала про це жодного уявлення й не могла зв’язати докупи ті окремі рухи, які, попри своє хвилювання, встигала помітити. Сама Клариса не відчувала тоді ніякої хтивости, вона прийшла вже згодом, а тієї хвилини була лише глибока, боязка схвильованість, що не мала точнішої назви; Клариса нишкла, як тремтливий камінь на мосту, яким нескінченно повільно котиться важкий віз; вона не годна була промовити бодай слово й опору теж не чинила. Коли Георґ відпустив її і, не попрощавшися, зник, жодна із сестер з певністю не знала, чи й з другою діялося те саме, що з нею самою; вони ані покликали одна одну на допомогу, ані запросили приєднатися, й минули роки, перше ніж уперше перемовилися про той випадок.
Клариса знову знайшла своє яблуко й заходилася гризти його дрібненькими шматочками й пережовувати. Георґ ніколи не виказував себе й не заводив мови про те, що сталося, хіба що, можливо, на самому початку погляд його вряди-годи багатозначно кам’янів; тепер це був перспективний, елеґантний юрист на урядовій службі, а Маріон вийшла заміж. А ось із доктором Майнґастом перемін сталося більше; він позбувся свого цинізму, виїхав за кордон, став тим, кого поза університетськими стінами називають знаменитим філософом, навколо нього постійно роїлася юрба учнів і учениць, а нещодавно він надіслав Вальтерові й Кларисі листа, де писав, що невдовзі приїде на батьківщину, де шанувальники нарешті не заважатимуть йому якийсь час попрацювати; доктор запитував також, чи вони не дадуть йому в себе притулок, бо він, мовляв, чув, що вони «мешкають на межі столиці й природи». І саме це, можливо, й був узагалі початок усіх стежок, якими того дня мандрували Кларисині думки. «Господи, який же дивний був той час!» — промайнуло в неї. І тепер вона пригадала й ще дещо: то було літо перед літом з Люсі. Майнґаст цілував її тоді, коли йому було завгодно. «Дозвольте вас поцілувати!» — чемно казав він, перше ніж це зробити, й цілував також усіх її подруг, і Клариса навіть пригадала одну з них, чиєї спідниці вона відтоді бачити не могла, не думаючи про оті її лицемірно опущені очі. Майнґаст казав їй про це сам, і Клариса — адже вона, як-не-як, мала тоді лише п’ятнадцять років! — відповіла цілком дорослому докторові Майнґасту, коли той розповів їй про свої пригоди з її подругами: «Ви — свинюка!». Вона скористалася саме цим грубим словом, вилаявши Майнґаста з насолодою, що нагадувала чоботи зі шпорами; і все ж таки вона злякалась, що зрештою поступиться й сама, і, коли він попросив дозволу поцілувати її, не зважилася відмовити, боячись справити враження дурненької.