Як зрозуміло й те, що люди, котрі викликають загальне невдоволення, відчувають на собі тиск світу. Клариса знає, що великим ґеніям, які підносяться над людством, майже завжди доводилося страждати, і не дивується, коли окремі дні й тижні її життя гнітить олов’яний тягар, так наче по них волочать важенну плиту; але поки що це щоразу минало, й такі вже всі люди, мудра церква навіть запровадила часи жалоби й скорботи, щоб їх зосередити й не дати зневірі й апатії розлитися на півстоліття, бо так теж уже бувало. Важче впоратися з деякими іншими хвилинами в Кларисиному житті, надто розкутими й нездатними чинити спротив, коли іноді досить одного слова, щоб вона немовби вибилася з колії; тоді Клариса втрачає самовладання й не годна збагнути, де вона; але вона в жодному разі не відсутня, навпаки, радше можна сказати, що вона присутня всередині, в глибшому просторі, а цей якимсь незбагненним для звичайного розуміння чином перебуває в просторі, зайнятому в світі її тілом; та навіщо шукати слова для чогось такого, що не лежить на шляху слів, невдовзі вона однаково вибере інші, а в голові зостанеться тільки легеньке, ясне лоскотання, як після кровотечі з носа. Клариса розуміє, що такі хвилини, які в неї іноді бувають, приховують небезпеку. Це вочевидь якісь приготування, якісь випроби. Вона взагалі мала звичку міркувати багато про що одночасно, як ото згортається віяло і стулки находять одна на одну, опиняючись наполовину одна над одною, наполовину одна під одною, і коли все вже надто заплутується, зрозумілою стає потреба рвучко вивільнитись; багато хто й радий був би вивільнитись, та ба — не таланить.
Отже, Клариса сприймає приготування й провісті так, як дехто, скажімо, пишається власною пам’яттю чи своїм залізним травленням, стверджуючи, нібито може їсти хоч бите скло. Але Клариса вже кілька разів доводила, що справді здатна дещо взяти на себе; її сила показала себе на її батькові, на Майнґасті, на Ґеорґові Ґрьошлі, а щодо Вальтера, то треба було ще докласти зусиль; тут деякі зміни, хоч і не так швидко, ще тривали. Але з певного часу Клариса мала намір довести свою силу й на чоловікові без властивостей. Відколи саме, напевно вона не сказала б; це було пов’язано з тим прізвиськом, яке придумав Вальтер, а Ульріх схвалив; колись, мусила визнати Клариса, в минулі роки, вона ніколи не приділяла йому серйозної уваги, хоч вони й були досить близькі друзі. Але «людина без властивостей» — це нагадувало їй, наприклад, гру на роялі, тобто всі оті меланхолійні настрої, вибухи радощів, спалахи гніву, через які тут проносишся, хоча пристрасті це все ж таки не зовсім справжні. Вона відчувала, що все це їй близьке, рідне. Звідси вів прямий шлях до твердження: потрібно відмовитись від усього, у що не вкладаєш душу цілком, а для неї це була вже сама розбурхана глибока реальність її подружнього життя. Людина без властивостей життю не каже: «Ні», вона каже: «Ще ні!» — і береже себе; Клариса зрозуміла це всім тілом. Можливо, сенс усіх тих хвилин, коли вона втрачала самовладання, полягав у тому, що їй судилося стати Богоматір’ю. Вона пригадала образ, який — відтоді не минуло й чверті години — явився в її уяві. «Богоматір’ю може стати, либонь, кожна мати, — міркувала Клариса, — якщо вона не байдужа до того, що коїться довкола, не бреше й нікуди не втручається, а те, що таїться глибоко в ній, виносить на світ у вигляді дитяти! І це за умови, що для себе самої вона нічого не матиме!» — сумно додала вона. Бо думка ця аж ніяк не була їй лише приємна, а сповнювала її мукою й раюванням воднораз, відчуттям, що вона чимось за щось жертвує. Та коли її видіння промайнуло, мов картина у кроні дерева серед листя, що раптом замерехтіло, ніби свічки, після чого ліс одразу знову зімкнувся, то тепер її настрій змінився надовго. Наступної миті якась випадковість подарувала їй байдуже для будь-кого іншого відкриття, що слово «родимка» має спільний корінь зі словом «народжувати»; для неї це означало так багато, немовби доля її раптом виявилася рокованою зірками. Чудесна думка, що чоловіка жінка має вбирати в себе і як мати, і як кохана, схвилювала її й зігріла. Клариса не знала, що навело її на цю думку, але думка ця розтопила в ній опір і водночас додала їй снаги.