— Ох, ви мені такого вже нарозповідали! — похмуро відказала Ґерда. — Чом би вам не написати про свої погляди книжку? Так ви, мабуть, допомогли б і собі, й нам!
— З якої це речі я мав би писати книжку?! — промовив Ульріх. — Мене ж бо народила все-таки мати, а не чорнильниця!
Ґерда замислилася, чи Ульріхова книжка й справді кому-небудь допомогла б. Як і всі хлопці й дівчата, її товариші, вона переоцінювала силу книжки. Коли Ульріх і Ґерда змовкли, у помешканні запанувала мертва тиша; здавалося, подружжя Фішелів услід за обуреними гістьми пішли з дому й самі. І Ґерда відчула, як на неї немовби тисне сусідство сильнішого чоловічого тіла; коли вони бували самі, вона, попри всі свої переконання, відчувала це завжди. Усім своїм єством Ґерда опиралася цьому тиску й почала тремтіти. Ульріх це помітив; він підвівся, поклав руку на її тендітне плече й сказав:
— Хочу зробити вам одну пропозицію, Ґердо. Припустімо, у сфері моралі справи стоять так само, як у кінетичній теорії газів: усе безладно, впереміш кудись летить, кожне робить, що йому заманеться, та коли дослідити, що, сказати б, не має причини з усього цього виникнути, то вийде саме те, що таки й виникає! Трапляються разючі збіги! Припустімо також, отже, що в наш час у повітрі безладно витає певна кількість ідей; вона дає якесь найімовірніше середнє значення, яке дуже повільно й саме собою змінюється, і це — так званий проґрес, або історичні обставини; та найважливіше — те, що в цьому процесі наш особистий, індивідуальний рух жодної ролі не грає, наші думки й дії можуть мати лівий ухил чи правий, високо злітати чи низько опускатися, можуть бути новими чи старими, непередбачуваними й обережними — для середнього значення це абсолютно байдуже, а Богові й світу йдеться саме про це значення, не про нас!
Кажучи це, він спробував обійняти дівчину, хоч і відчував, що це коштує йому зусиль.
Ґерда розгнівалась.
— Ви завше починаєте так глибокодумно, — вигукнула вона, — а потім усе зводиться до звичайнісінького кукурікання! — Обличчя її пашіло й узялося плямами, а вуста, здавалося, спітніли; проте в її обуренні була якась чарівність. — Саме того, на що ви все це обертаєте, ми й не хочемо!
Цієї миті Ульріх не стримався від спокуси тихенько спитати в неї:
— Володіння призводить до смерти?
— Я не бажаю з вами про це розмовляти! — так само тихенько відповіла Ґерда.
— Байдуже, про що йдеться — про володіння людиною чи про володіння річчю, — провадив далі Ульріх. — Я теж знаю це, Ґердо, й розумію вас і Ганса краще, ніж ви собі гадаєте. То чого ж ви з Гансом хочете? Скажіть мені.
— Уявляєте, нічого! — переможно вигукнула Ґерда. — Передати це словами не можна. Тато теж раз у раз торочить: «З’ясуй нарешті для себе, чого ти хочеш! І тоді сама побачиш, що це — дурниці!» Коли що-небудь з’ясуєш для себе, воно виявляється дурницею! Якщо матимемо голову на в’язах, то ніколи не виходитимемо за межі заяложених фраз! Зараз ви зі своїм раціоналізмом знов заперечите!
Ульріх похитав головою.
— А що там, власне, з демонстрацією проти графа Ляйнсдорфа? — спокійно поцікавився він, так ніби це стосувалося їхньої розмови.
— О, то ви шпигуєте! — вигукнула Ґерда.
— Вважайте, Ґердо, що я шпигую, тільки дайте відповідь на моє запитання. Як хочете, можете думати про мене ще й це, мені байдуже.
Ґерда знітилася.
— Нічого особливого. Звичайна демонстрація німецької молоді. Здається, процесія попід його вікнами, осудливі вигуки. Паралельна акція — це ганьба!