— Чому?
Ґерда стенула плечима.
— Чого ж ви стоїте, сядьте ж! — попросив Ульріх. — Ви надаєте цьому надто великого значення. Побалакаймо нарешті спокійно.
Ґерда послухалася.
— Я хочу переконатися, чи правильно розумію ваше становище, — повів Ульріх далі. — Отже, ви стверджуєте, що володіння призводить до смерти. Ви маєте на увазі тут насамперед гроші й своїх батька-матір. Це, звісно, вже мертві душі…
Ґерда зневажливо махнула рукою.
— Тоді побалакаймо не про гроші, а відразу про володіння будь-яке. Людина, яка володіє собою; людина, яка володіє переконаннями; людина, яка дає володіти собою комусь іншому, чи власним пристрастям, чи просто власним звичкам, чи своїм успіхам; людина, яка хоче що-небудь завоювати; людина, яка взагалі чого-небудь хоче… Усе це ви відкидаєте? Ви хочете бути мандрівниками. Мандрівниками-бурлаками — так, якщо не помиляюся, сказав про це одного разу Ганс. Бурлакувати в пошуках іншого сенсу й іншого буття? Це правда?
— Усе, що ви каже, — жахлива правда; інтелект уміє підроблятися під душу!
— А хіба інтелект належить до категорії володіння? Хіба він вимірює, зважує, ділить, нагромаджує, як старий банкір? Та чи не розповів я вам сьогодні безліч історій, до яких причетна на диво велика частка нашої душі?
— То — душа холодна!
— Маєте цілковиту рацію, Ґердо. Що ж, тепер мені лишається тільки сказати вам, чому я стою на боці холодних душ чи навіть банкірів.
— Тому що ви — боягуз!
Ульріх завважив, що дівчина, кажучи це, показала зуби, як звірятко у хвилину смертельного страху.
— Бачить Бог, таки боягуз, — відказав він. — Та коли вже ви взагалі в мене не вірите, то повірте бодай у те, що мені не забракло б рішучости втекти, скориставшися громовідводом чи навіть вузеньким карнизом на стіні, якби я не був певний, що всі спроби втекти знову приведуть до тата!
Після однієї такої розмови з Ульріхом Ґерда вже не важилася повертатися до цієї теми; почуття, про які тут ішлося, були почуття лише її й Гансові, і ще дужче, ніж глузувань Ульріха, вона боялася його схвалення, яке зробило б її беззахисною перед ним, перше ніж вона збагнула б, чого в ньому більше — віри чи блюзнірства. Від тієї хвилини, коли її недавно так вразили його сумні слова, наслідки яких тепер їй доводилося терпіти, не можна було не помітити, як глибоко в душі вона вагалася. Але щось таке діялося і з самим Ульріхом. Ница втіха від його влади над цією дівчиною була йому геть чужа; він не сприймав Ґерду серйозно, а позаяк давала про себе знати й духовна неприязнь, то зазвичай казав їй прикрі речі; та що завзятіше він виступав перед нею адвокатом світу, то дивовижніше від певного часу приваблювало його бажання довіритися їй і показати свою душу щиросердо й без прикрас чи поглянути на її душу, так ніби та була гола, мовби слимак. Тож він замислено подивився їй в очі й промовив:
— Мій погляд міг би спочивати на ваших щоках, як спочивають хмаринки в небі. Не знаю, чи люблять хмаринки спочивати в небі, та зрештою я знаю не менше, ніж усі Ганси, про ті хвилини, коли Бог бере нас, мов рукавичку, й повільно-повільно вивертає в себе на пальцях! Ви, молоді, нічим не морочите собі голову; ви неґативно ставитесь до позитивного світу, в якому ми живемо, й, не замислюючись, стверджуєте, нібито позитивний світ — то світ батьків-матерів та літніх людей, а світ невиразного неґативу — це світ нової молоді. Мені, люба Ґердо, не дуже хочеться бути шпигом у ваших батька й матері, але раджу вам не забувати, що, коли вибираєш поміж банкіром та янголом, надійніша природа професії банкіра грає також не останню роль!
— Чи не бажаєте чаю?! — різко запитала Ґерда. — Я хочу, щоб у нашому домі ви почувалися затишно! Ви маєте побачити перед собою бездоганну доньку моїх батька-матері!
Вона знов опанувала себе.
— Припустімо, вийдете ви заміж за Ганса.
— Але ж я зовсім не збираюся виходити за нього заміж!
— Яку-небудь мету потрібно мати; ви не можете весь час жити суперечностями з батьком і матір’ю.
— Коли-небудь я піду з дому, житиму самостійно, і ми зостанемося друзями!
— Але прошу вас, люба Ґердо, припустімо, ви поберетеся з Гансом чи щось таке; цього, безперечно, не уникнути, якщо все триватиме так і далі. І ось уявіть собі картину: відвернувшись від світу, вранці ви чистите в такому стані зуби, а Ганс одержує письмову вимогу сплатити податки.
— Я маю про це знати?
— Ваш тато сказав би «так», якби мав уявлення про те, що таке стан, коли людина відвернулася від світу; звичайні люди вміють, на жаль, сховати незвичайні свої почуття й турботи так глибоко до трюму на судні власного життя, що ніколи їх і не помічають. Але візьмімо питання простіше: чи зажадаєте ви від Ганса, щоб він був вам вірний? Вірність належить до комплексу володіння! Вас мало б влаштовувати, коли б Ганс підносився душею з іншою жінкою. Ба більше, за законами, якими ви марите, ви мали б сприймати це навіть як збагачення отого вашого власного стану!