Певна річ, з огляду на це Арнгайм отак відверто не вважав, що, скажімо, освіченість і віровизнання — це природний наслідок власности, однак припускав, що власність накладає обов’язок їх мати; але що сили духовні не завжди достатньо знаються на діяльних силах буття й здебільшого майже відірвані від життя, — наголосити на цьому він любив і, маючи широкий світогляд, доходив ще й не таких висновків. Адже будь-яке зважування, будь-який розрахунок і облік передбачають також, що предмет, котрий вимірюють, у процесі цих операцій змін не зазнає; а коли це все ж таки стається, то потрібно закликати на допомогу всю кмітливість, щоб навіть у зміні знайти щось незмінне; отож гроші своєю суттю споріднені з усіма духовними силами, і за їхнім взірцем учені розкладають світ на атоми, закони, гіпотези й дивовижні обчислювальні знаки, а техніки вибудовують із цих фікцій світ нових речей. Власник гігантської індустрії, добре обізнаний з природою сил, які йому служили, знав про це не гірше, ніж середній німецький читач романів знає про моральні підвалини Біблії.
Цю потребу в однозначності, повторюваності й усталеності, потребу, що становить передумову успіхів у мисленні й плануванні, — так міркував далі Арнгайм, дивлячись на вулицю внизу, — у сфері духовній завжди задовольняє яка-небудь форма насилля. Хто воліє будувати свої взаємини з людиною на камінні, а не на піску, повинен використовувати властивості й пристрасті лише ниці, бо тільки тому, що якнайтісніше пов’язане з егоїзмом, властива постійність, і його повсюди можна брати до уваги; високі поривання ненадійні, суперечливі й скороминущі, як вітер. Чоловік, котрий знав, що імперіями рано чи пізно доведеться управляти так само, як заводами, на метушню мундирів, гордих і, мов гниди, крихітних облич унизу дивився з посмішкою, позначеною зверхністю й тугою воднораз. Шкода й казати: якби сьогодні повернувся Бог, щоб заснувати серед нас Тисячолітнє царство, то жодна практична, жодна досвідчена людина не виявила б такому заходу довіри, поки не подбали б про Страшний суд та про все необхідне для виконання вироку — надійні в’язниці, поліцію, жандармерію, армію, статті кримінального кодексу про державну зраду, урядові установи й таке інше, потрібне ще для того, щоб звести можливості душі, які не піддаються обліку, до двох основних постулатів: від майбутнього небожителя лише залякуванням та закручуванням гайок або підкупом його жадоби — одне слово, лише «суворими методами» можна з певністю добитися чого завгодно.
Але тоді виступив би наперед Пауль Арнгайм і сказав би Всевишньому: «Господи, навіщо?! Егоїзм — найнадійніша властивість людського життя. За допомогою егоїзму політик, вояк і король хитрістю й примусом дали твоєму світові лад. Така вже мелодія людства; ми з тобою маємо це визнати. Відмовитися від примусу означало б послабити лад; зробити людину, хоч вона й байстря, здатною на щось велике — лише в цьому наше завдання!» По цих словах Арнгайм скромно усміхнувся б до Господа, тримаючись спокійно, щоб не забували, як важливо для кожної людини смиренно визнавати великі таємниці. А тоді повів би мову далі: «Та хіба гроші — це не такий самий надійний спосіб залагоджувати людські взаємини, як насилля, хіба вони не дають нам змоги відмовитися від наївного застосування насилля? Це — насилля одухотворене, гнучка, високорозвинена й творча його форма. А хіба комерція стоїть не на хитрощах і примусі, не на визиску й надприбутках? Тільки все це — цивілізоване, перенесене цілком до внутрішнього світу людини, навіть, можна сказати, вбране в шати її свободи. Капіталізм як організація егоїзму за ієрархією сил з метою добування грошей — це просто-таки найвищий, до того ж і найгуманніший лад, який ми спромоглися витворити тобі на славу; точнішого мірила людські діяння в собі не мають!» І Арнгайм порадив би Господу побудувати Тисячолітнє царство на комерційних засадах, доручивши управляти ним одному з великих комерсантів, певна річ, із широким філософським світоглядом. Адже, зрештою, якщо казати суто про релігійність, то їй завше доводилося страждати, а якщо для порівняння взяти її ненадійне існування за часів воєнних, то навіть їй комерційне управління обіцяло б, як-не-як, великі переваги.