Але стільки ж можна було б мимохідь сказати й про нездоровий дух тлінного самоствердження, який під модним гаслом «особистої гігієни» заволодів загалом здоровою ідеєю спорту. І ще дещо — проти особливої жіночої форми цього нездорового духу: косметичного догляду за тілом. Лінднерові було втішно належати до тих небагатьох, хто потрапляв і тут вдало розподіляти світло й тіні, тож він, завжди ладен знаходити в дусі часу незіпсуте зерно, визнавав і моральний обов’язок мати якомога здоровіший і приємніший вигляд. Сам він щоранку старанно доглядав бороду й чуба, коротко обрізав і тримав у бездоганній чистоті нігті, легенько змащував брильянтином голову й захисним кремом — натруджені за день ноги. А з другого боку, кому б спало на думку заперечувати, що світська жінка протягом дня надто багато уваги приділяє тілу? Та коли вже по-іншому справді не можна, — жінкам Лінднер ішов назустріч залюбки й ніжно, адже серед них могли бути і дружини можновладних чоловіків, — коли вже ванни для тіла й обличчя, креми і примочки, манікюри й педикюри, масажисти й перукарі мають ледве не безперервно змінювати одні одних, то як противагу такій однобокій турботі про тіло він висував сформоване ним в одному публічному виступі поняття турботи про внутрішню красу або, якщо казати коротше, про душу. Нехай умивання, наприклад, нагадує нам про внутрішню чистоту, змащення — про обов’язки перед душею, масаж — про руку долі, яка нас веде, а педикюр — про те, що мати гарний вигляд нам треба і в своїх прихованих глибинах. Так бачення власного образу він переносив на жінок, полишаючи, однак, їм самим пристосовувати деталі до потреб їхньої статі.
Звичайно, сам вигляд Лінднера на службі краси й здоров’я, а надто коли він умивався і втиравсь, у людини непідготовленої міг би викликати сміх. Адже його рухи, з погляду суто фізичного, викликали асоціацію з кілька разів перекрученою лебединою шиєю, до того ж не округлою, а такою, що складається з гострих колін та ліктів; його звільнені від окулярів короткозорі очі по-мученицькому дивилися вдалину, так наче погляд їхній одразу натикався на перешкоду, а під вусами від напруження й болю кривилися м’які губи. Але хто вмів бачити духовним зором, той міг добре розгледіти картину глибоко продуманого взаємного породження зовнішніх і внутрішніх сил; і коли в такі хвилини Лінднер замислювався про нещасних жінок, які годинами товклися у ванних та гардеробних кімнатах, однобічно розпалюючи свою уяву культом кохання, він рідко стримувався від думки, що їм не завадило б коли-небудь поглянути на нього. Простодушно й невинно вітають вони сучасну гігієну тіла і дбають про неї, не підозрюючи у своєму невігластві, що така велика увага до тваринної основи дуже легко будить у ній претензії, які, коли не взяти їх під суворий контроль, можуть зруйнувати саме життя!
Лінднер узагалі обертав на моральний імператив геть усе, з чим стикався; і незалежно від того — був він одягнений чи роздягнений, кожна година дня аж до занурення в позбавлений сновидінь сон у нього була заповнена важливим змістом, якому ця година була присвячена раз і назавжди. Спав він сім годин; вчительське навантаження, яке міністерство, схвалюючи його письменницьку діяльність, дозволило обмежити, забирало в нього від трьох до п’ятьох годин на день, куди входили й лекції з педагогіки, що їх він двічі на тиждень читав в університеті; п’ять годин поспіль — тобто майже двадцять тисяч годин за десятиріччя! — були присвячені читанню; дві з половиною години слугували створенню його власних праць, що привільно, мов чисте джерело з гірських порід, струменіли з глибин його особистости; на їду в нього йшла одна година на день, ще одна — на прогулянки й водночас на задоволення від розв’язання серйозних фахових і життєвих проблем, і ще одна — на пов’язане з роботою пересування й заразом на те, що Лінднер називав «малими роздумами» — зосередження розумових зусиль на змісті того, що він щойно зробив чи того, що саме збирався робити; решта часових відтинків, знову ж таки, були розподілені — почасти раз і назавжди, почасти поперемінно в межах тижня — на вдягання й роздягання, фізичні вправи, листи, хатні справи, всілякі установи та заклади й корисне спілкування. Природно також, що цей життєвий план Лінднер виконував, не лише суворо дотримуючись його головних напрямів, але й з урахуванням усіляких особливостей, як-от, скажімо, неділя з її неповсякденними обов’язками, чи тривала прогулянка за містом (двічі на місяць), чи ванна для всього тіла; природно й те, що сюди входила і ще не згадана тут щоденна подвійна діяльність — наприклад, спілкування із сином за обідом чи за вечерею або загартування вдачі терплячим подоланням непередбачуваних труднощів під час швидкого вдягання.