А проте цього дня — і не вперше від учорашнього — Лінднер мало не на чверть години спізнився до столу. Він був уже накритий; тарілки — по три, стосиком одна на одній, перед кожним із двох місць — докірливо поглядали на нього своїми круглими очима; скляні підставки для столового начиння, на яких ножі, ложки й виделки позастигали, мов гарматні цівки на лафетах, і згорнені в трубочки серветки в кільцях вишикувалися, наче військо, покинуте своїм Генералом напризволяще. Лінднер хутко прихопив із собою пошту, яку зазвичай переглядав перед обідом, поквапився з нечистим сумлінням до їдальні й, збентежений, не міг узяти втямки, що, власне, тут сталося. Схоже, він не вірив власним очам, бо ту ж мить з інших дверей і так само поквапно до кімнати ввійшов його син Петер, так ніби хлопець тільки й очікував на батька.
43. Доброчинець і ледащо.
Але ще й Аґата
Петер був досить показний хлопець років сімнадцятьох, чималий зріст Лінднера в ньому поєднувався з кремезнішою, ніж у того, статурою, яка цей зріст і вкорочувала; він сягав батькові лише до плечей, але його голову, схожу на кутасто-круглу кеґельну кулю, підтримувала міцна м’ясиста шия, плоті якої татусеві вистачило б і на стегно. Уроки Петер прогуляв на футбольному майданчику, а дорогою додому забалакав, на лихо, до якоїсь дівчини, і його чоловіча краса змусила її майже пообіцяти йому побачення; через це він, спізнюючись на обід, покрадьки прослизнув у будинок і до дверей їдальні; до останньої миті так і не придумавши, чим виправдовуватися, він, на свій подив, у їдальні нікого не почув і, вбігши туди, вже хотів був накинути на обличчя знуджену від тривалого очікування міну, але зненацька зіткнувся з батьком і неабияк розгубився. Його червоні щоки взялися ще червонішими плямами, і він ту ж мить вилив на батька цілі потоки слів, злякано позираючи скоса на нього, коли гадав, що той цього не помічає, і сміливо дивлячись батькові в очі, коли відчував на собі їхній погляд. Це була добре розрахована й не раз випробувана поведінка, що мала справляти враження до нерозважливости відвертого й оприскливого юнака, здатного на що завгодно, крім одного: що-небудь приховати. Та коли було замало й цього, Петер не боявся кинути — нібито ненароком — яке-небудь нешанобливе чи інше ненависне батькові слівце, що виконувало роль громовідводу, який притягував блискавку й відводив її в безпечніший бік. Бо Петер трепетав перед батьком, як пекло трепече перед небесами, трепетав із самолюбством тушкованого на сковороді м’яса, на яке згори позирає дух. Він любив футбол, але водночас навіть іще дужче, ніж напружуватися самому, любив з міною знавця спостерігати цю гру й висловлювати вагомі думки. Петер мріяв стати льотчиком і коли-небудь здійснювати подвиги; але він уявляв собі це не як мету, що задля неї потрібно докладати зусиль, а як особистий хист, так ніби був однією з істот, здатних одного дня взяти й полетіти. І те, що його відраза до праці суперечила шкільним настановам, на нього ніяк не впливало. До поваги з боку вчителів цьому синові визнаного педагога взагалі було байдуже; він удовольнявся тим, що в класі був фізично найміцніший, а коли хто-небудь з однокашників здавався йому надто розумним, Петер, не вагаючись, міг зацідити йому кулаком у ніс чи в живіт і відновити сяку-таку рівновагу. Як відомо, поваги серед людей можна домагатись і таким чином, а Петерів спосіб мав лише той недолік, що його не можна було застосувати вдома проти батька, та й знати про нього батькові належало якомога менше. Бо перед цим духовним авторитетом, який виховав його і тримав у м’яких лещатах, Петерове шаленство оберталося на жалісні спроби протесту, що їх Лінднер-старший називав жалюгідними зойками пристрастей. Найкращі життєві засади Петерові прищепили змалечку, тож лишатися глухим до їхньої правди йому було важко, й чинити на догоду своїй честі й непокірливості він міг, лише вдаючись до індіанських військових хитрощів — уникаючи відкритої словесної боротьби. Щоб пристосуватися до свого супротивника, він, утім, користався й багатьма словами, однак ніколи не опускався до потреби казати правду, бо це вже була б, на його думку, балакучість, не гідна чоловіка.