Нічого погано на думці він, схоже, не мав, і Аґата, коли брат змовк, щиро вирішила підтримати розмову.
— А хіба в тебе самого просто й легко не злітає з язика згадка про якого-небудь «ґеніального» акробата? — спитала вона. — Адже сьогодні цим поняттям, схоже, зазвичай позначають щось важке, неординарне й вельми вдале.
— Це почалося зі співаків; і коли того, хто співає вище, ніш решта його колег, називають ґеніальним, то чом би не зватися |?| ґеніальним і тому, хто вище стрибає! Але ж так можна дійти, зрештою, і до ґеніальности лягавого пса. І чоловіки, котрі не з полохливих, вважають таку ґеніальність навіть соліднішою, ніж ґеніальність чоловіка, який уміє витягувати собі з горла свої голосові зв’язки. Ситуацію тут вочевидь затуманює подвійне вживання цього слова; крім ґеніальности удачі, ґеніальности, яка поширюється на все так, що й найбезглуздіший анекдот може виявитися «на свій лад» ґеніальним, є ще висота, гідність і значення того, що вдається зробити, — тобто такий собі ступінь ґеніальности.
Веселий вираз витіснив поважність з очей У., тож Аґ. зажадала від нього подальшого пояснення, яке він, здавалося, від неї приховував.
— Мені оце спало на думку, що питання про ґеніальність я колись обговорював з нашим приятелем Штумом, — сказав Ульріх. — І він наполягав на тому, що доцільно розрізняти поняття ґеніальности військової й ґеніальности цивільної. Щоб ти його зрозуміла, я маю, очевидно, пояснити тобі дещо з кайзерівсько-королівської військової галузі. Геніальні війська — яке дивовижне вже саме словосполучення! — провадив він, — це підрозділи, що зводять оборонні споруди й таке інше, і до їхнього складу входять солдати, унтер-офіцери, а також офіцери, які не мають особливого майбутнього, хіба що пройдуть «вищі Геніальні курси» й після них потраплять до «Геніального штабу». «Вище від Генія, — каже Шт. фон-ф. Б. — у війську стоїть, отже, лише Геніальний штабіст. А вже на самому вершечку — певна річ, Генеральний штаб, бо він — узагалі найрозумніше з усього, що створив Господь Бог». Так Генерал, хоч він і досі любить називати себе антимілітаристом, намагався переконати мене в тому, що, зрештою, по-справжньому, диференційовано Генія тепер використовують ще тільки у війську, а ось у всій цивільній балаканині про це, мовляв, такого порядку, на жаль, якраз і бракує. І коли він усе отак перекручує, що правду видно, мов на долоні, то не скористатися провідною ниткою його міркувань нам просто гріх!.
Але те, що У. доточив про неоднакові поняття Геніальности, мало на увазі не так найвищий ступінь Генія, як ту основну форму Геніального чи значущого, сумнівність якої йому уявлялася особливо прикрою й ганебною. Йому здавалося, що виносити присуд чому-небудь надзвичайно значущому легше, ніж просто значущому. Адже перше — то лише крок за межі чогось такого, цінність чого вже незаперечна, тобто щось таке, що завжди Грунтується на більшою чи меншою мірою традиційній системі духовних цінностей, тоді як друге, навпаки, вимагає зробити перший крок у непевний і безкінечний простір, а це майже не лишає шансів досить чітко відрізняти значуще від незначущого. Тим-то само собою зрозуміло, що слововживання воліло орієнтуватися радше на Геніальність ступеня й удачі, ніж на Геніальну цінність того, що вдається; але природно й те, що породжена звичка називати Геніальною будь-яку виняткову спритність пов’язана з нечистим сумлінням і, певна річ, не просто з нечистим, а саме з таким, яке лишає по собі невиконане завдання чи занедбаний обов’язок. Брат із сестрою жартома й мимохідь побідкалися з цього приводу, але далі розмовляли вже в тоні поважному.
— Особливо виразно це усвідомлюєш, — сказав У. сестрі, — коли звертаєш увагу — а таке буває майже зажди випадково — на одну малопомітну зовнішню ознаку, а саме на оцю нашу традицію вимовляти слова «Геній» і «Геніальний» по-різному, а не так, ніби друге походить від першого[11].
Аґ. трохи здивувалася; так буває з кожним, коли його увагу звернуть на звичку, що її доти він не помічав.
– Я тоді, після розмови зі Штумом, зазирнув до словника Гріма, – вибачився У. – Війський термін «ґеній», тобто «вояк ґеніальних військ», прийшов до нас, як і багато іншої військової лексики, з французької мови. Інженерна справа там називається le genie, і з цим пов’язані génie corps, arme du génie, école du génie, а також англійське engienе, французьке engin та італійське ingenio macchina, майстерне знаряддя; а початок увесь цей виводок бере від пізньолатинських genium та ingenium – слів, у яких тверде «ґ» дорогою обернулося на м’яке «ж» і головне значення яких – «уміння», «вправність».