Це поєднання нагадує трохи застарілий вислів «ремесла й мистецтва», яким тепер нас інколи ще тішать офіційні підписи та написи. А звідси, отже, веде розгрузлий шлях і до «ґеніального» футболіста, навіть до «ґеніального» мисливського пса чи «ґеніального» скакуна, хоча логічніше було б вимовляти оце «ґеніальний» так само, як оте «ґеній». Є ж бо ще один «ґеній» і ще одне «ґеніальний», вони також трапляються в усіх мовах і початок беруть не від genium, а від genius, — від чогось більшого, ніж просто людське, чи принаймні від святобливої поваги до духу й душі як до чогось найвищого в людині. Навряд чи треба додавати, що обоє цих значень повсюди безнадійно змішались і переплуталися, ще багато століть тому — і в житті, і в мові, й не лише в німецькій. Але тут — і це особливо прикметно — найбільшою мірою, так що це вже можна назвати суто німецькою рисою — не бачити різниці між ґеніальністю й винахідливістю. До того у німецькій мові ця риса має свою історію, яку я з певного погляду беру близько до серця…
Аґ. слухала це розлоге пояснення, як буває в таких випадках, трохи недовірливо, ось-ось ладна знудитись, та все ж очікуючи повороту, що покладе край такій непевності.
— Чи не вважатимеш ти мене мовним критиканом, коли я запропоную тобі надалі послуговуватися висловом «осяяний ґенієм»? — спитав У.
Усмішка на вустах у сестри й порух її голови мимоволі виказали йому, що вона всім нутром опирається цьому застарілому вислову, який пасує до театру, всілякої чортівні, фізики й моралі, але у сферах сентиментальности, ідей, монументальности, колегіальности й т. ін. вийшов з ужитку і трохи відгонить ветхим одягом і старими скринями.
— Вислів застарілий, — визнав У., — але часи, коли ним послуговувались, були чудові! Я про це, як уже казав, дещо почитав; і якщо тобі не заважає те, що ми стоїмо на вулиці, то зараз я погляну, що можна сказати з цього приводу ще! — Він усміхнувся, дістав з кишені папірець і розшифрував кілька написаних олівцем рядків. — Ґьоте! — оголосив він. — «Тут я побачив каяття й покару, доведені до карикатури й, оскільки будь-яка пристрасть замінює ґенія, воістину осяяні ґенієм». А ось в іншому місці: «Її осяяний ґенієм спокій часто в іскристому захваті линув мені назустріч». Віланд: «Плоди годин, осяяних ґенієм»; Гьольдерлін: «Греки — і досі прекрасний, осяяний ґенієм і радісний народ». І таке саме значення цього вислову можна знайти ще й у молодого Шляєрмахера. Та вже в Імермана трапляється «ґеніальне господарювання» й «ґеніальна недбалість». Отак поняття ганебно й обертається на заяложений ходовий вислів, і в ньому оце «ґеніальний» і досі вживають переважно в іронічному сенсі.
Ульріх покрутив у руках папірець, сховав його до кишень, потім видобув знов.
— Але первісна причина й передісторія проглядають і в попередні часи, — додав він. — Уже Кант засуджує модний тон «ґенієподібної свободи мислення» й роздратовано висловлюється про «чоловіків-ґеніїв» і «ґеніїв-бовдурів». Роздратування в нього викликає чималий відтинок німецької духовної історії. Бо й до нього, й не меншою мірою, що показово, після нього в Німеччині то захоплено, то з осудом вели мову про «натиск ґеніальности», «лихоманку ґеніальности», «бурю ґеніальности», «стрибки ґеніальности», «заклики ґеніальности», «волання ґеніальности», і навіть у філософії — а надто тоді, коли вона гадала, що незалежну істину можна висмоктати з пальця, — нігті виявлялися не завжди чистенькі.
— А як той Кант визначає, що таке ґеній? — спитала Аґата; з цим знаменитим ім’ям у неї була пов’язана лише одна згадка: колись вона чула, що Кант перевершив усе.
— У суті ґенія він вирізняв творчу основу й своєрідність, «своєрідний дух». Завдяки цьому Кант має величезний вплив і донині, — відповів У. — Згодом Ґьоте, мабуть, спирався на нього, навіть коли описував «осяяність ґенієм» словами: «Такими бувають багато речей, і навіть вельми далекі одна від одної з легкістю визнають одна в одній — і то без самолюбства й самовдоволення — цю властивість». Але таке тлумачення дуже розраховане на роботу розуму й веде до того трохи гімнастичного уявлення про «ґеніальне», жертвою якого ми стали. Аґата засміялася й скептично спитала:
— Виходить, тепер ти знаєш, що таке «ґеній», «ґеніальний» і «осяяний ґенієм»?
У відповідь на цю іронію У. стенув плечима й промовив:
— Принаймні ми з’ясували, що німці, коли вже не видно ознак суворого кантівського «своєрідного духу», за ґеніальну сприймають і зухвалу, екстраваґантну поведінку.