— Я тебе не розумію, — буркнув Ульріх.
— Та що ж тут не розуміти! Тітка Мальвіна вже померла, але ще до смерти вона втратила всі свої статки; їй навіть треба було допомагати. Якщо тепер тато з якої-небудь причини забув скасувати зміни у своєму заповіті, то Александрі взагалі нічого не дістанеться, навіть якщо її шлюбний контракт і визначає майнову спільність подружжя!
— Я про це не знав, думаю, тут багато що непевно! — мимоволі відказав Ульріх. — А крім того, мають бути ж які-небудь ґарантії з боку батька. Адже не міг він усе це зробити, не погодивши попередньо із зятем!
Атож, Ульріх добре пригадував, що відповів саме так, бо просто не міг мовчати, бачачи, як небезпечно сестра помиляється. І ту усмішку, з якою потім вона глянула на нього, він немовби бачив перед собою ще й тепер. «Отакий він! — здавалося, подумала Аґата. — Досить лише подати йому яку-небудь справу так, ніби це не плоть і кров, а щось досить загальне, і його вже можна водити за ніс!» А потім вона коротко спитала:
— А чи оформили вони такі домовленості в письмовому вигляді? — І сама ж таки й відповіла: — Я про це ніколи нічого не чула; хто-хто, а я про це, власне, мала б знати! Тато ж бо в усьому був дивак.
Цієї хвилини слуга саме накладав Ульріхові їжу, і Аґата, скориставшись тим, що брат не мав змоги нічого сказати, додала:
— Усні домовленості завжди можна заперечити. Та якщо після того, як тітка Мальвіна зубожіла, до заповіту ще раз внесли зміни, то все свідчить про те, що цей другий варіант утрачено!
І Ульріх, знову спокусившись поправити Аґату, відповів:
— Однаково лишається ще не така вже й маленька обов’язкова частка; а рідних дітей позбавляти її все ж таки не можна!
— Я ж бо тобі вже казала: її сплатили ще за його життя! Адже Александра взагалі була заміжжю двічі!
На хвилину вони лишилися самі, й Аґата хутко додала:
— Я уважно проглянула те місце. Досить лише замінити кілька слів, і тоді все матиме такий вигляд, ніби обов’язкову частку мені вже давно сплатили. Хто тепер про це що-небудь знає? Коли тітка все втратила й тато знов лишив нам однакові пайки, це зазначили в додатку, який можна знищити; а крім того, я ж бо могла від своєї пайки й відмовитись і з якихось там причин передати її тобі!
Ульріх спантеличено звів погляд на сестру, втративши нагоду відповісти на її вигадку так, як мав би відповісти. А коли нарешті зібрався був це зробити, їх у кімнаті знову вже виявилося троє, і він мусив говорити манівцями.
— Про таке, — нерішуче почав він, — не треба, далебі, навіть думати!
— Це ж чому не треба?! — заперечила Аґата.
Такі запитання дуже прості, коли їх не ставлять; та коли вже вони пролунають, то обертаються на страшну змію, яка доти лежала, згорнувшись у безневинний клубок. Ульріх пригадав, що у відповідь тоді сказав:
— Навіть Ніцше радить «вільному розуму» задля внутрішньої свободи рахуватися з певними зовнішніми правилами!
Він промовив це з усмішкою, водночас відчуваючи, що ховатися за чужими словами — все ж таки легкодухість.
— Це — безвольний принцип! — коротко відрубала Аґата. — За таким принципом я виходила заміж!
І Ульріх подумав: «Так, це принцип справді безвольний». Схоже, люди, які готові відповідати на певні запитання чимось новим, здатним привести до корінних перетворень, натомість з усім іншим укладають компроміс і так уживаються з будь-якою мораллю, тим більше що така поведінка, покликана зберегти незмінними всі передумови, крім тієї однієї, яку вони й прагнуть змінити, цілком і повністю відповідає творчій економії мислення, добре їм знайомій. Ульріхові цей спосіб також завжди здавався радше суворим, ніж недбалим, але тоді, коли вони із сестрою про це розмовляли, він відчув, що це стосується і його; він уже не міг терпіти нерішучості, яку колись любив, і йому здалося, що саме Аґаті судилося його до цього довести. І коли він усе ж таки дорікнув їй, пославшися ще й на «правило вільних розумів», вона засміялась і спитала, чи він не завважив, що тієї миті, коли він намагається вивести загальні правила, його місце заступає інша людина.