— Попереду роботи в нас і досі ще непочатий край, — благально промовила вона. — Потерпіть іще трішки, рішення скоро знайдеться! На поміч вам дадуть виконавчого секретаря.
Ульріх звернув увагу на оце непевне «дадуть» і побажав довідатися подробиці.
— Арнгайм запропонував тимчасово передати вам свого секретаря.
— Ні, дякую, — відповів Ульріх. — У мене таке враження, що з його боку це було б не зовсім альтруїстично!
Цієї хвилини Ульріх знову не проти був пояснити кузині простий зв’язок із нафтовими промислами, але вона навіть не завважила, скільки підозри пролунало в його відповіді, й спокійно вела далі:
— А крім того, і мій чоловік виявив готовність виділити вам одного службовця зі свого відділу.
— А чи влаштувало б це вас?
— Сказати відверто, мені це було б не зовсім до душі, — висловилася Діотима цього разу прозоріше. — Тим більше, що великої потреби в цьому ми не відчуваємо. Ваш приятель, ґенерал, теж повідомив мені, що залюбки надав би у ваше розпорядження одного зі своїх підлеглих.
— А Ляйнсдорф?
— Ці три варіанти мені запропонували добровільно, тому я не мала підстав звертатися ще й до Ляйнсдорфа. Але він перед такою жертвою запевне не спинився б.
— Зі мною панькаються! — Цими словами Ульріх узагальнив несподівану готовність Арнгайма, Туцці й Штурма в такий дешевий спосіб забезпечити собі певний контроль над усім, що відбувається в паралельній акції. — Та найрозумніше буде, мабуть, — узяти собі довірену людину вашого чоловіка.
— Любий друже. — ще раз спробувала заперечити Діотима, хоч до пуття й не знала, що казати далі, й, мабуть, через це в неї вийшло щось дуже плутане. Вона знову звелася на лікоть і рішуче промовила: — Я відкидаю подружню зраду як надто грубе розв’язання сімейних конфліктів, я про це вам сказала! Але все ж таки: немає нічого тяжчого, ніж зв’язати свою долю з людиною, яку недосить кохаєш!
Це був найвищої мірою неприродний голос природи. Але Ульріх незворушно стояв на своєму.
— Начальник відділу Туцці, поза всяким сумнівом, хотів би в такий спосіб здобути вплив на все, що ви робите в паралельній акції. Але ж цього домагаються й решта двоє! — пояснив він кузині. — Всі три вас кохають, і кожен мусить якось пов’язувати це зі своїми обов’язками. — Він просто дивом дивувався, що Діотима не розуміє ні мови фактів, ні мови коментарів до них, і, підводячись, щоб уже попрощатися, ще іронічніше завершив: -
Є лише один чоловік, який кохає вас самовіддано, це — я; тому що мені абсолютно нічого робити, і я не маю жодних обов’язків. Але почуття, якщо від них не відвертати свою увагу, мають руйнівну дію. Її ви зазнали на собі вже й самі, а до мене ви завжди й справедливо відчували, хоч лише й інстинктивно, недовіру.
Діотима не знала чому, але причиною цього послужила, мабуть, саме та досить втішна обставина, що в питанні про секретаря паралельної акції їй було приємно бачити Ульріха на боці свого дому, тож вона затримала його простягнену руку в своїй.
— Тоді як, у зв’язку з цим, можна розуміти ваші взаємини з «тією» жінкою? — пустотливо спитала вона, маючи на увазі його зауваження (у цій своїй пустотливості Діотима нагадувала важкоатлета, якому спало на думку погратися пір’їною).
Ульріх не збагнув, на кого вона натякає.
— З дружиною голови суду, яку ви мені відрекомендували!
— Ви це помітили, кузино?!
— Мою увагу на це звернув доктор Арнгайм.
— Правда? Дуже приємно, що цим він сподівається нашкодити мені у ваших очах. Але мої взаємини з тією жінкою, звичайно ж, цілком бездоганні! — став Ульріх, як і годилося, на захист Бонадеї.
— Поки вас не було вдома, вона навідалася туди лише двічі! — Діотима засміялася. — Один раз ми випадково побачили її самі, а про другий раз довідалися іншим шляхом. Отож приховувати це вам немає сенсу. А ось вас я хотіла б зрозуміти! Хотіла б, та не можу!
— Господи, як же це пояснити — і саме вам?!
— От-от, поясніть! — зажадала Діотима і прибрала «офіційно невинного» вигляду, немовби накинувши на обличчя окуляри, — вона робила так щоразу, коли розум наказував їй слухати чи казати речі, по суті, заборонені її жіночій душі.
Але Ульріх давати пояснення відмовився, ще раз сказавши, що може лише здогадуватись, яка вона, та Бонадея, насправді.
— Гаразд, — погодилася Діотима. — Щоправда, сама ваша приятелька на натяки була щедріша! Схоже, вона вважає, що має виправдовуватись переді мною за якусь несправедливість! Але ви, якщо це вам більше до вподоби, можете казати так, нібито лише здогадуєтесь!
В Ульріха прокинулася цікавість, і він почув від Діотими, що та вже кілька разів приймала в себе Бонадею і не лише у справах, пов’язаних з паралельною акцією та становищем її, Бонадеєного, чоловіка.