Пророк сердито розколов горіха, полущив і тепер запихав до рота зерня. Ніхто його не зрозумів. Він урвав мову, щоб зосередитись на повільних жувальних рухах своїх щелеп; у цих рухах брав участь і трохи задертий кінчик носа, тоді як решта обличчя лишалася аскетично застиглою; однак очі його були прикуті до Кларисиних грудей. Мимоволі й двоє інших чоловіків перевели свої погляди з обличчя метра туди, куди непритомно дивився він. Клариса відчула, як усередині в неї щось засмоктало, так ніби ці шестеро очей, якщо вони витріщатимуться отак на неї й далі, витягнуть з неї її саму. Але метр, зробивши зусилля, проковтнув решки горіха й узявся повчати далі:
— Клариса з’ясувала, що християнська леґенда подає Спасителя як теслю. Але це не зовсім так — лише його названого батька. І вже зовсім не тримається купи, звичайно, висновок, що його Клариса намагається зробити потім: буцімто злочинець, який привернув її увагу, випадково виявився теслею. З погляду інтелектуального це не витримує жодної критики. З погляду моралі — легковажно. Але з її боку це — мужність, що правда, то правда! — Він зробив паузу, даючи слову «мужність», яке пролунало в нього чітко й твердо, справити враження. Потому знову спокійно повів далі: — Оце недавнечко Клариса, як і всі ми, побачила тут психопата-ексгібіціоніста. Вона це переоцінює, в наш час сексуальні питання взагалі страшенно переоцінюють. Але Клариса каже: «Це не випадковість, що той чоловік спинився саме під моїм вікном!» А тепер розберімося докладніше! Це, звісно, не правда, бо з погляду причинного зв’язку такий збіг — звичайна випадковість. А проте Клариса каже собі: «Якщо я вважатиму, що всьому вже є пояснення, то людина ніколи нічого у світі не змінить». Для Клариси непояснимо те, що вбивця, чиє ім’я, якщо не помиляюся, Моосбруґер, саме тесля; для неї непояснимо те, що невідомий хворий, який страждає на сексуальний розлад, спиняється саме під її вікном; і отак вона звикла вже вважати непояснимим і багато чого іншого, що трапляється в її житті, отож. — Майнґаст знову змусив своїх слухачів хвилю зачекати; наприкінці голос його нагадував рухи рішучої людини, яка надзвичайно обережно підкрадається навшпиньках і раптом зважується на різкий крок: — І тому вона щось зробить! — твердо заявив він. У Клариси похололо на душі.
— Кажу вам іще раз, — промовив Майнґаст, — з погляду інтелектуального критикувати це можна. Але інтелектуальність, як ми знаємо, — всього-на-всього вияв або інструмент висхлого життя; а те, що виражає Клариса, йде вже, мабуть, з іншої сфери — зі сфери волі. Клариса, очевидно, ніколи не зможе пояснити того, з чим вона стикається, але розгадати, мабуть, зможе; і вона вже цілком слушно називає це «спасти», вона інстинктивно знаходить для цього відповідне слово. Адже хто-небудь з нас міг би, либонь, не довго думаючи, сказати, що йому це здається маячнею, оманою, або що у Клариси не витримують нерви; але в цьому не було б ніякого глузду: нині світ такою мірою позбавлений оман, що ні в чому вже не певний — любити це чи ненавидіти, а позаяк усе таке двозначне, то й усі люди — неврастеніки й маруди. Одне слово, — завершив несподівано пророк, — філософові нелегко відмовитись від пізнання, але найглибша істина, яку осягає двадцяте сторіччя, полягає, либонь, у тому, що пізнавати таки треба. Мені в Женеві нині важливіше те, що там є один француз — тренер з боксу, ніж те, що там творив прискіпливий критик Руссо!
Майнґаст розійшовся так, що міг би говорити ще й ще. По-перше, про те, що ідея спасіння інтелекту завжди була антиінтелектуальна. «Отож нині світу побажати вже нема чого, крім доброї, здорової омани» — ця фраза вже навіть крутилася в нього на язику, але він проковтнув її задля іншої кінцівки. По-друге, про те побіжне фізичне значення ідеї спасіння, яка випливає, мовляв, уже з самого кореня слова «спасати», спорідненому зі словом «послаблювати»; це побіжне фізичне значення вказує на те, що «спасти» можуть лише дії, тобто події, які захоплюють людину цілком, з усіма її бебехами. По-третє, він мав намір сказати про те, що через надінтелектуалізацію чоловіка ініціативу в діях за певних умов інстинктивно може перехопити жінка, і один із перших прикладів цього, мовляв, — Клариса. Нарешті він хотів сказати про трансформацію ідеї спасіння в історії народів загалом і про те, як нині в цьому процесі на зміну багатовіковому домінуванню віри в те, нібито спасіння — це просто поняття, породжене релігійним почуттям, приходить усвідомлення того, що спасіння потрібно домагатися рішучою волею, а якщо доведеться, то й насильством. Бо цієї хвилини ідея спасіння світу насильством посідала в його думках головне місце. Але Клариса тим часом відчула, що ота звернена до неї увага, яка висмоктує й витягує з неї її саму, стає нестерпною, й вона урвала мову метра, звернувшись до Зиґмунда як до місця найменшого опору й надто гучно сказала йому: