Те, що Вальтер зателефонував, Ульріхові було якраз на руку, і він погодився приїхати, хоча на дорогу мало піти незрівнянно більше часу, ніж тих чверть години, які йому залишаться на розмову з Кларисою, бо її разом з Вальтером та Зиґмундом уже запросили на вечерю батько з матір’ю. Дорогою Ульріх з подивом подумав, що вже давно не згадував про Моосбруґера й що нагадує йому про нього щоразу Клариса, хоч колись той чоловік майже не йшов йому з голови. Навіть у темряві, крізь яку Ульріх простував оце від кінцевої трамвайної зупинки до будинку друзів, не було місця для такого видіння; порожнеча, куди воно доти проникало, замкнулася. Ульріх звернув на це увагу з приємністю і з тією зачаєною невпевненістю в собі, яка виникає внаслідок перемін, масштаби яких очевидніші, ніж їхні причини. Він задоволено розтинав негусту пітьму щільнішою чорнотою власного тіла, коли назустріч йому непевною ходою вийшов Вальтер, який у цій безлюдній місцині почувався боязко, але дуже хотів сказати кілька слів, перше ніж вони приєднаються до решти товариства в помешканні. Тож він жваво повернувся до того місця у своїй розповіді, на якому вони перервали телефонну розмову. Здавалося, він хотів захистити себе, а заразом і Кларису від якихось хибних тлумачень. Мовляв, хоч між її примхами, як може скластися враження, немає жодного зв’язку, за кожною з них помічаєш симптоми хвороби, що нею заражена наша доба; і в цьому — найдивовижніший хист Клариси; вона, мовляв, — ніби та чарівна лозинка, яка вказує на схований під землею скарб, а в цьому випадку — на потребу замінити пасивну, суто інтелектуальну й чуттєву, поведінку сучасної людини знову «цінностями»; інтелект доби вже ніде не лишив твердого ґрунту, і тепер, отже, тільки воля чи навіть, якщо по-іншому не виходить, насильство може створити нову ієрархію цінностей, в якій людина знайде початок і кінець для свого внутрішнього світу. Вальтер нерішуче, а проте захоплено повторив те, що почув від Майнґаста. Ульріх, здогадавшись про це, обурено спитав:
— Чому ти висловлюєшся так пишномовно? Видко, тому, що так робить ваш пророк? Чи тобі завжди бракувало простоти й природности?!
Заради Клариси Вальтер проковтнув це, щоб товариш не відмовився їй допомогти; та якби цієї безмісячної ночі звідкись промкнувся був хоч один промінчик світла, то стало б видно, як зблиснули у Вальтера зуби, коли він безсило роззявив рота. Він нічого не відповів, але стримуваний гнів знесилив його, а те, що поруч був кремезний супутник, в якому він вбачав захист від цього досить страхітливого відлюддя, його розслабило. Раптом він сказав:
— Уяви собі, що ти кохаєш жінку, й ось тобі трапляється чоловік, який викликає в тебе захват, і ти довідуєшся, що він викликає захват і в твоєї жінки, й вона його кохає, і тепер ви обоє, кохаючи, ревнуючи й захоплюючись, відчуваєте недосяжну перевагу цього чоловіка.
— Ні, цього я уявити собі не можу!
Ульріх мав би вислухати товариша до кінця, натомість він звів плечима й, засміявшись, урвав його.
Вальтер уїдливо зиркнув у його бік. Він хотів був спитати: «А що зробив би в такому разі ти?» Але повторилася давня гра друзів юности. Коли вони перетинали сутінь перед сходами, Вальтер вигукнув:
— Не прикидайся! Ти ж бо зовсім не такий бундючний, щоб нічого не відчувати!
Але потім йому довелося бігом наздоганяти Ульріха й ще на сходах тихенько розповідати про все, що той мав знати.
— Що тобі сказав Вальтер? — спитала Клариса нагорі.
— Зробити я це можу, — без зайвих слів відповів Ульріх, — але не певен, що в цьому є глузд.
— Чи ти чуєш?! — крикнула, сміючись, Клариса до Майнґаста. — Перше, про що він згадав, це — «глузд»!