Ось як уявляв собі академік А. Ф. Йоффе майбутнє геліоенергетики. Сонячні батареї розташуються на дахах будинків, на надбудовах кораблів, на кузовах автомобілів, на вагонах… Тоді заводи, фабрики, тваринницькі ферми, житла, транспорт одержать дармовий струм.
Якби зайняти батареями бодай невеличку частину пустель, то цієї електроенергії вистачило б для усієї країни. Напівпровідникові батареї можна було б розмістити на схилах гір, де багато сонця і які не можна використати для чогось іншого. Зрештою, на штучно створених в океані островах теж можна знайти місце для геліостанцій.
Звичайно, коли пустелі та гірські схили люди навчаться використовувати для сільського господарства, будівництва нових міст і сіл, там не ставитимуть батареї. Геліоустановки «перекочують» тоді на штучні супутники Землі.
Сонце дає не лише світло, а й тепло. Є не тільки сонячні батареї фотоелементів, а й сонячні напівпровідникові термоелектрогенератори. Поки що і вони не здатні створювати великі потужності. їхній коефіцієнт корисної дії малий. Вони потребують високого нагріву і, так само, як сонячні установки, дзеркал.
Все ж навіть якщо термостанції на Землі залишаться скромними трудівниками «малої енергетики» «живитимуть приймачі, нагрівники, холодильники та інші прилади, за атмосферою їх чекає набагато важливіша робота. Термогенератори далеко простіші за парогенератори. Коли з’являться високоекономічні напівпровідникові термобатареї, вони даватимуть струм для позаземних станцій. Невагомість дозволить спорудити найбільші дзеркала.
Високоекономічні фото"і термоелементи стануть дійсністю, коли в розпорядження геліотехніки надійдуть дешеві напівпровідникові матеріали високої чистоти. Поки що вони надто дорогі. Звичайні електростанції обходяться дешевше. Але ж так буде не завжди!
Ми говорили про Сонце. Та не лише Сонце, а й маленький Місяць, наш природний супутник, може внести вклад в енергетику майбутнього. І вклад чималий «сто трильйонів кіловат-годин на рік, втричі більше, ніж заощаджено енергії і в річках! Двічі на добу місячне тяжіння змушує здійматися припливну хвилю в Океані. Двічі на добу набігає, а потім відступає вода, розтрачуючи надаремно свою енергію.
Припливна гідроенергетика зробила ще менше кроків, ніж геліотехніка. Припливний млин та водопіднімальна машина «ось і все, що вона створила досі. Проте останнім часом у різних країнах почали проектувати та будувати припливні електростанції, ПЕС.
Інженерам «будівникам ПЕС довелося зазнати чимало труднощів. Як не прагнули досягти рівномірної роботи турбін, нічого не виходило. А без цього енергія припливів була б куди дорожча за звичайну, яку одержуємо на теплових та річкових електростанціях. Тому чимало розпочатих колись будівництв не довели до кінця.
Становище змінилося, відтоді як почали створювати єдині енергетичні системи. Нерівномірність роботи припливних станцій тепер не стоїть на заваді, коливання потужності можна усунути за рахунок інших станцій. А з деяких міркувань ПЕС навіть вигідніші від гідростанцій. Вони працюють протягом усього року, Океан не знає ні повені, ні обміління, як річки. В усякому разі, гідро"і припливні електростанції вдало доповнюють одна одну.
Потужність припливних електростанцій велика. Так, скажімо, Мезенська ПЕС на Білому морі даватиме дев’яносто мільярдів кіловат-годин на рік «увосьмеро більше, як Волзька ГЕС імені XXII з’їзду КПРС.
«Синє вугілля», як називають припливну енергію, незабаром почне служити людині, як служить нині «вугілля біле» «енергія річок.
Ділянок, де можна споруджувати припливні електростанції, на земній кулі чимало. Берегова лінія Океану досить порізана, в багатьох місцях припливна хвиля підіймається на
десять, ба навіть на вісімнадцять метрів… Гребля відгороджує в затоці басейн. Вода навпереміну то входить у нього, то виходить назад. І відповідно то зростає, то спадає напір. Турбіну збудовано так, що вона може виробляти струм і може працювати, як насос, підкачуючи у басейн воду, коли слабшає напір. Це регулює роботу ПЕС.
Коли починається спад, на допомогу приходять інші електростанції. Вони дають енергію для підкачування води в басейн. Інакше ПЕС була б невигідна. Лише працюючи разом, допомагаючи одна одній, припливні, річкові, теплові станції зможуть давати енергії стільки, скільки потрібно будь-якої пори року, будь-якого часу на добу.