Такі міркування були б цілком слушні, якби в техніці не сталися події, що підготували народження кількох нових її галузей.
А сталося те, що, власне, повторювалось уже не раз. Певний час відбувалися процеси невідчутні й непомітні, про них не знало навіть чимало спеціалістів, у всякому разі не віддавали їм належне. Ніякого видимого руху, ніяких змін не було.
І все-таки назрівало кардинальне зрушення. Накопичені факти й ідеї поступово було систематизовано, зроблено перші, хай ще приблизні висновки, з’ясовано причини невдач. І стало зрозуміло «здійснено ще один прорив, котрий дає змогу наступати по всьому фронту науки.
До того ж виявилось, що наступ цей може подеколи піти в таких несподіваних напрямках, про які годі було й думати.
Коли народилась кібернетика, «а офіційна дата її народження 1948 рік, — то навряд чи думали тоді, до яких разючих наслідків це приведе. «Керування і зв’язок у тварині й машині» «таке визначення дав своєму дітищу «батько кібернетики» американський математик Норберт Вінер. Для кібернетики байдуже, про який об’єкт ідеться: чи то радіо, телеграф, телефон, чи то будь-який автомат у будь-якій галузі техніки, чи то «машина», що зветься людиною.
Співставлення людини й машини може здатись найгрубішою аналогією, суто формальною схожістю. Двигуни «м’язи, біохімічна фабрика, яка переробляє їжу «джерело енергії, виконавчі органи «руки й ноги, керівний пристрій «мозок. Людина в своїх діях і вчинках незрівнянно досконаліша за машини хоча б тому, що вона сама їх створює. Та коли вона опинилася в орбіті математичних досліджень, між технікою й людиною проявилась аналогія куди глибша, ніж можна було припустити.
Відкрились дивні паралелі.
Мозок «справжня обчислювальна машина, проте не просто математична, а логічна, самонавчальна, з запам’ятовуючим пристроєм.
Безперервно надходить у нього потік інформацій від датчиків «органів чуттів. До речі, їх не п’ять, а далеко більше. До нюху, дотику, зору, слуху та смаку слід додати здатність відчувати зміни температури, біль, втрату рівноваги. Не можна забувати й про почуття часу «здатність нашого організму відраховувати певні часові проміжки.
Безмежно розмаїтий цей потік інформацій, що не припиняється ні на секунду. Він лише слабшає уві сні. Всі відомості про навколишній світ опрацьовуються, сортуються І, врешті-решт, служать вихідним матеріалом для вироблення керуючих команд. Тоді настає черга дуже складних біохімічних реакцій. Починають працювати нерви, потім «м’язи.
Така дуже поверхова і приблизна схема. А ось цікаві ілюстрації до неї.
Мозок має близько чотирнадцяти мільярдів нервових клітин і до десяти трильйонів нервових каналів. Жодна з створених досі електронних машин не обладнана так складно. Для машини поки що верхня межа «це кілька сотень тисяч елементів («нервових клітин»!) і всього кілька мільйонів сполучень («нервових волокон»!).
Мозок «змонтовано» надзвичайно компактно. В одиниці його обсягу заховано безліч «деталей». Якби створити тотожну за складністю й будовою електронно-обчислювальну машину, вона була б гігантських розмірів, більша за обсяг мозку в сотні мільйонів разів!
Мозок надзвичайно економічний, за добу при напруженій роботі він потребує всього лише тисячу великих калорій «приблизно п’яту частину тієї енергії, яку споживає за той самий час весь людський організм. Співставлення мозку з обчислювальною машиною щодо споживання енергії явно не на її користь.
Мозок дуже надійний. Його точність, безперебійність, здатність працювати за найнесприятливіших умов, до того ж неймовірно довго, «поза конкуренцією. Лише найтяжче пошкодження виводить його з ладу. Людина може зносити перевантаження і невагомість, спеку й холод, вібрації, одне слово, потрапляти в найнезвичайніші ситуації, а природна електронна машина «мозок «діятиме бездоганно. Природа подбала про те, щоб багаторазово продублювати роботу відповідальних елементів системи, ніби передбачивши можливість будь-якої аварії. Машині «витвору людських рук «до цього ще дуже й дуже далеко.
Тому визначення мозку як неперевершеної, створеної самою природою кібернетичної машини навряд чи здасться кому перебільшенням. І коли кібернетика тільки-но почала свій переможний шлях, одразу з’ясувалось, який він має бути довгий.
Отже, людський мозок ««живу машину» «збудовано так досконально, що годі й сподіватись кращого… До речі, це стосується не лише мозку. Весь виконавчий механізм, що підкоряється його командам, теж заслуговує найвищої оцінки. Він гранично автоматизований: як правило, чимало дій ми виконуємо не замислюючись. Нам і невтямки, яка неймовірно складна ланка процесів «фізичних, хімічних, фізико-хімічних, біохімічних «відбувається перед втіленням думки в дію.