- Ні, він народився одразу членом профспілки, - жартує Дробаха.
Справді, чому Штепа пройшов десь поза комсомолом? Людина майже їхнього віку, трохи тільки старший, а в комсомолі з ними так і не був, обминув якось непомітно…
- Дивлюсь я на тебе, Мішель, - підступає до нього Дробаха, - і бачу: кепські твої діла. Хитрістю ти ѕ Талейран, але правду каже Таня - провалишся. Хронологію завчив?
- Завчив.
- Ну, то скажи, в якому році отой неписьменний бандит Пісарро завоював державу інків? Штепа невиразно блудить очима.
- Що йому інки, - зауважує Лагутін, - його сфера - театральний світ. Кажуть, ти вийшов на великуі сцену?
- Пробував.
- Та невже? На яких ролях? - вдавано дивуються хлопці, хоч добре знають про недавній оперний дебют Штепи.
- Я не перебірливий, - каже Штепа, а Степура пояснює:
- Ото бачили в «Тихому Доні», де козаки з дерев'яними гвинтівками пробігають через сцену? То ж і він там біг у лампасах. Лампаси, бутафорна гвинтівка, оскаженілість на обличчі - роль хоч куди!
- Тепер ось і вам доведеться бігати, тільки вже не з дерев'яними, - каже Штепа, і вивернуті губи його все посміхаються. - Чи, може, вас забракували?
По обличчю Колосовського одразу майнула хмурість.
- З чого це ти береш?
- Та дивлюсь, що такі раді йдете… Чого, думаю, радіють?
- Тобі цього не зрозуміти, Штепонько, - промовив Дробаха, і його вилицювате, землистого кольору обличчя стало серйозним.
- Чому не зрозуміти?
- А тому, - Дробаха злегка смикнув Штепу за кінець галстука, - що ти єси бевзь, альбо ж телепень…
- Стультус по-латині, - додав Духнович, рушаючи до трамвая, що саме наближавсь до зупинки.
Трамвай був переповнений людьми. Скочивши на приступку, Духнович уже з дверей помахав друзям рукою:
- Ауфвідерзейн!
Незнайоме слово одразу насторожило двірника, що стояв неподалік грізний, нашорошений.
- То наш, наш, - посміхнувшись, заспокоїв двірника Дробаха.
- З цим тепер треба обережніше, - попередив Штепа і, одвернувшись від двірника, продовжував стишеним голосом: - Справжня шпигуноманія по місту. В кожному вбачають диверсанта. Кажуть, на ринку баби кошиками навіть міліціонера побили, думали, німець перевдягнений… Він накликав на себе підозру, знаєте, чим? Своєю надмірною чемністю…
- Штепо, не поширюй пліток, - пристрожив Дробаха навмисно голосно, щоб налякати Штепу. - Іди вже, випробовуй долю.
- Та й піду. Дівчата, ви ж теж?
- Ми дорогу знаємо, - холодно кинула йому Таня. Дівчатам теж на факультет, туди, куди й Штепі, - на Раднаркомівську. Але, щоб не йти разом з ним, вони демонстративно переходять на другий бік вулиці і йдуть окремо.
Хлопці ще по дорозі з райкому вирішили, що складати не підуть, - вільні тепер птахи.
- Трохи незручно, правда, перед дідом, - каже Богдан, маючи на увазі професора. - Та хай вибачає.
- Складемо вже після війни, - безтурботно кидає Дробаха. - Під звуки литавр разом за все прийдемо екзаменуватись.
- Чи не забудемо до того часу? - задумливо запитує ніби сам себе Лагутін.
- Ти гадаєш - це так надовго? - дивується Мороз.
- А ти думаєш, на три дні? - іронічно каже Колосовський.
- Хай не три дні, але за два-три місяці, я певен, все буде скінчено. Гітлер заскавчить!
- Наш час - це не час тридцятирічних воєн, - підтримує його й Підмогильний. - При сучасній техніці, при нашій силі нам дай тільки розмахнутись.
- Що ж, сподіватимемось на краще, - невесело сказав Степура. - А бути готовим треба до всього.
У вестибюлі гуртожитку, як і раніше, працює буфет. Біля прилавка з'юрмисько голодної братви, серед них цибатий Іван Химочка, життєлюб і мастак попоїсти, він саме жує щось, закликає й хлопців:
- Навались… Свіжі бутерброди!
- До обіду борюсь а голодом, а після обіду ѕ зі сном… Чи так, Химочко? - не минув його Дробаха. ѕ Ану й нам дюжину кефіру!
Відчувши голод, хлопці набрали цілу гору бутербродів, батарею пляшок з кефіром - стипендію можна вже не економити, скоро перейдуть на казенний харч.
Не встигли вони впоратися з бутербродами, як знадвору піднявся шум, крики. Висипавши з приміщення вони побачили перед собою незабутню картину: серединою вулиці, ескортовані величезним натовпом роззяв, дві дебелі двірничихи ведуть за руки тільки що пійманого злодюгу-диверсанта в особі… Мішеля Штепи! Галстучок набік, сорочка з штанів висмикнута, маслянисте волосся, яке він так старанно завжди прилизує. щоб приховати ранню свою лисину, стоїть зараз на ньому мов ріжки на фавнові.
Пом'ятий, знікчемлений, а вивернуті губи ще здалеку осміхаються до своїх: