Цього було досить, щоб сорочка Духновича в той день не просихала.
- Я тобі ось покажу Кос-Арал.
- Не «тобі», а «вам».
- Це однаково.
- Кому однаково, а кому ні.
- Комісару пожалієшся? Чорну корову, думаєш. за це дасть? Ні, ми й не таких уламували. - Все це Гладун говорив з скривленою черствою усмішкою, з недобрим блиском у хижувато примружених очах. - Встать! Кому сказано - встать? До тієї он кобили по-пластунському - туди й назад - марш!
Духнович, підвівшись, все ще, видно, думав, що Гладун тільки залякує, і не спішив виконувати команду. Але Гладун крикнув погрозливо:
- Спольняй!
Боляче дивитись було, як Духнович, що тільки-но присів біля них, де вони вивчають статут, мусив знов іти, кидатись в пилюку, повзти по гарячому, розпеченому сонцем плацу в повній викладці, на ліктях долаючи відстань до тієї кобили, що пасеться десь аж на виднокрузі. Виконуючи команду, він таки ліг, не ліг, а повалився в пилюку всім своїм незграбним довготелесим тілом і розморено, важко поповз.
- Бач, як пливе. Ось-ось піде на дно, - презирливо кидає вслід йому помкомвзводу.
Духнович відповзає все далі, сірі від пилюки чоботи його ледве ворушаться по плацу, і навіть з відстані почуваєш, як важко йому там, як з кожним ривком уперед, з кожним подихом він натужно втягує в себе гаряче повітря й гарячу пилюку.
Колосовський, хмурячись, деякий час дивився вслід товаришеві, а потім несподівано підвівся, поправив ремінь і за всією формою звернувся до Гладуна:
- Товаришу старший сержант! Якщо вже так треба, дозвольте мені за нього проповзти вказану вами відстань.
Гладун був щиро здивований, що Колосовський, один з найпримітніших у студбаті правофлангових, небагатослівний і сповнений більше, ніж інші, поваги до військової науки курсант, бере раптом під свій захист Духновича, цього явно ж бездарного до військової служби невдаху, та ще й баламута.
- Чого це у вас, Колосовеький, за нього шкура болить?
- Він мій друг, - сказав Богдан. - До того ж у нього кволе здоров'я.
- А чого він тут? Чого йшов? Теж мені доброволець. Обійшлись би без такого! Сім літ мак не родив, та й голоду не було. А коли вже сюди попавсь, то хай знає, що тут кволих нема. Армія всі болячки як рукою знімає.
- Жорстокість без потреби ніде не може бути виправдана.
Вони стояли один проти одного, ніби приміряючись перед тим, як зчепитись.
- Не до лиця вам, товаришу Колосовський заступатися за таких розгільдяїв. Самі ж ви зразковий курсант. Яка між вами може бути дружба? Перед вами дорога може, в Герої Радянського Союзу, а перед ним куди?
- Одна у нас дорога.
- Киньте ці дурощі. Хай повзе. Нічого покривати таких.
- Не розумію, чим він так уже провинився, наш Духнович? - спокійно втрутився в розмову Степура. - На два чи на три пальці пілотка від вуха - не це зараз головне.
- І не тут головне, - похмуро вкинув Лагутін.
- А де головне? - Гладун насмішкувато прискалив око.
- Головне зараз там, де нас з вами нема, - стояв на своєму Лагутін.
- Зрештою, ми записувались на фронт, - додав Дробаха, а не щоб шагістикою отут займатись.
- Туди встигнете, - осміхнувся Гладун. - Там таких треба буде ого скільки!
- Так і відправляйте!
Гладун глузливо похитав головою:
- Ех ви, інтелектуалісти! Вчили вас, вчили, а голови гарбузовим насінням набиті.
Коли він після цього одлучився від них, пішовши наглядати за Духновичем зблизька, Дробаха майже з ненавистю кинув йому вслід.
- Дерево. Аракчеєвський покруч.
- В мене таке враження, що він вирішив всю війну відсидітись у таборі, - сказав Лагутін, втираючи хусточкою піт з свого вже обгорілого обличчя. - З шкури пнеться, аби тільки місця тут не втратити.
- Ще, чого доброго, й відсидиться, - пошкодував Мороз. - Зараз ганяв нас, потім ганятиме інших.
- Такий де завгодно зробить Кос-Арал, - зауважив Степура.
Колосовський, якого помкомвзводу залишив старшим замість себе, сів з хлопцями продовжувати заняття по статуту. Місце, де їх кинув Гладун, було відкрите, спека палила нестерпна, і ніщо не лізло в голову, сонце, здавалось, розтоплювало мізки. А зовсім неподалік був затінок, зеленіли дерева.
І сталося так, що коли Гладун повернувся з Духновичем, який насилу плентався за ним, то вже не застав свого взводу на старому місці. Невгамовний підрозділ самовільно перемістився в затінок.
- Хто дозволив? - вирячився Гладун на бійців.
Колосовський став струнко.
- Я дозволив.
Він ждав, що Гладун накладе на нього стягнення, але той чомусь не вдався до цього, стримав себе.