Ти. Потреба світогляду — це потреба бути не таким, яким ти є зараз, ось тут-і-тепер, де в тебе виникає подібна потреба; отож, це потреба бути не-собою, належати і н ш о м у. Але самому собі бути не-собою — неможливо, позаяк самість є основою буття. Щоправда, для більшості людей така неможливість стає єдиною можливістю перебування. Вихід за власні межі існує в екстазі або сп'янінні. «Світогляд» має в собі і те, й інше. Але все вже т у т і без «світогляду» (гарна назва для ґатунку горілки, чи не так?). На цьому світі все стається в - ч а с н о, не раніше й не пізніше. Теперішній тутешній тривалий час. Мислити важко, пане Декарте; існувати — теж. Треба мислити й існувати легко.
Я. Як бути легким у часі і у виконанні простих завдань, щоб вони не шкодили одне одному, не ревнували і не заздрили, влаштовуючи тісняву й колотнечу, а організувалися, викшталтувалися в доцільну, гармонійну єдність, не в примусовий конструктивний режим казарми, а в органічну цілісність і у функціональність, яка володіла б властивостями живого д о л а д н о г о організму? Як творити мистецтво бути? Я наголошую на цьому розрізненні: досконалий і доладній. Досконалий є завершеним, закінченим, закритим — від слова «скон», тобто кінець, смерть. А доладній є приналежним до ладу, який є відкритим і живим рухом.
Ти. Отож я й міркую собі: навіщо Він закликав бути досконалими, — тут, де нічого після Нього не змінилося? Щодо органічної цілісності, то «тяглість» видається мені доречнішим словом. Бо тільки тягле зосереджене зусилля є продуктивним і життєспроможним, тільки воно будує, виходячи з таємничої природи неперервності, зосередженості і сталості. Короткочасні, різноспрямовані, дискретні зусилля є слабкими, вони не можуть протистояти інертній масі безладу, а тим більше перетворювати її. А ми істинствуємо власне існування щойно тоді, коли перетворюємо і преображаємо, тому що наш архетип — творець; тільки перетворюючи хаос в лад, дійсний л а д, а не ілюзорний п о р я д о к, — я теж хочу наголосити на своєму розрізненні, — тільки тоді ми самуємо. Жити, а не пере-бувати можна тільки в часовій єдності з дійсністю, у процесуальності. Адже йдеться про щось дуже подібне до настроювання музичного інструмента. Ти навчився строїти гітару — навчися ж робити це зі своїм існуванням. Адже тільки настроївшися, можна буде г р а т и. Невротичному поспіхові, тягареві безлічі завдань, емоційній хисткості треба протиставити с т р і й — і виконати їх правильним інтонуванням, правильними наголосами в словах, ретельною вимовою, належним чином. Сонце щодня нове і тому щодня все треба творити спочатку, вибудовувати, компонувати як сонет або собор, як гармонію і мелодію. А отже треба бути Майстром; лише ця єдина постава подолає множинність. Майстром справи, Майстром снігу, Майстром троянди і чаю…
Я. Майстром корабля…
Ти. Можеш під'юджувати скільки твоїй душі завгодно. Так, і Майстром корабля. Слухай, темний профане, що пише Мірча Еліаде в одному зі своїх щоденників: «Грецька святиня носить назву naos, néôs, — як корабель. Тема для медитації: святиня, тобто с а к р а л ь н і с т ь, в и р а ж е н а у п р о с т о р і й помислена як корабель, за допомогою якого можна подорожувати (без сумніву до Неба, в Небі). У ньому можна також перейти через воду (= небуття, темрява, хаос тощо). Думка, що ідеальний перехід може відбутися тільки в „кораблі“, тобто в „замкненій формі“, яка захищає від знищення, розпорошення, розчинення (= розплітання у водах)». А отже, треба бути Майстром самості. Легкість приходить тоді, коли ти виконуєш звичайне — неперервно і пильно, адже паруски троянд і баобабів такі подібні. Ось тобі й ритуал. Майстерність настає непомітно, як Царство Боже між нами, не треба квапитися, щоб не зробити якого недогляду (або «світогляду»), чи прорахунку; зате потім, коли вона вже настане, то не залишає до смерті. Майстерність, здатність робити хаос доладним, є противагою замкненості досконалого, одноразового кшталту. По суті, це відмінність між літературою і образотворчим мистецтвом; можна виготовити безліч точних копій того чи іншого досконалого образу; натомість розуміння орфічного гімну або сонету Зерова щоразу інакше, неповторне, відтак — модерне. Майстерність і є розумінням, технікою його перебігу.
Я. Проте, в ритуалі існує спокуса законсервувати теперішню ідентичність. Тим часом, зупинена в часі ідентичність гине. Свобода не означає безпеки. На мою думку, той ритуал має бути схожим на гру, в шанобливому розумінні цього слова, гру щоденну і всерйоз, із якої вже не можна вийти, коли заманеться; адже майстерність — це відповідальність пам'яті.