— Прошу, сагибе?
— Як ви знайшли цю роботу?
— Мені дав рекомендацію слуга одного з колишніх колег майстра сагиба.
— А Мак-Олі сагиб був хорошим хазяїном?
Він посміхнувся.
— Так. Він дуже чесна і делікатна людина. Завжди відвертий і зі мною, і з іншими.
— З іншими?
— У майстра сагиба працюють іще кухар і покоївка.
— Вони тут?
— Ні, сагибе. Покоївка приходить лише тричі на тиждень. Кухар тут уранці, але вчора я повідомив йому, що його послуги вже не потрібні. Більше немає кому готувати.
— Мак-Олі жив тут сам?
— Так, сагибе,— кивнув він,— завжди майстер сагиб живе сам. Хоча я теж мешкаю у цій квартирі, за кухнею.
— А чи є у нього в Калькутті якась родина?
Чоловік похитав головою.
— Немає родини. Не тільки в Калькутті, сагибе, ніде немає родини. Є племінник, син його покійного брата, але племінника вбивають на війні, два роки тому. Смерть племінника дуже засмучує майстра сагиба. Майстер сагиб останній у своїй родині і не має потомства, тож родинне ім’я помирає разом із ним.
— Потомства? — перепитав я.
Він збентежився.
— Потомство — це неправильне англійське слово, сагибе? Мені кажуть, що воно означає, е-е, «діти»?
Що ж, він має рацію. Я вже почав дещо розуміти про Калькутту: індійці, на відміну від Не Здавайся з його двадцятичотирикратною дикцією, як правило, надають перевагу чудернацькій суміші вікторіанських виразів і вічному теперішньому часу.
— А друзі? — запитав я.— До нього приходило багато гостей?
— Знову ні, сагибе. Гості приходять сюди дуже рідко.
— А жінки? Чи заходили до нього подруги?
Він незграбно розсміявся.
— До майстра сагиба ніколи не приходять жінки. Єдина жінка, що інколи заходить,— його секретарка, міс Грант. Мемсагиб приходить із робочою метою.— І він вказав на теки на столі.— Вона знову приходить минулого вечора і забирає деякі теки і документи.
— Ви знаєте, які саме теки вона забрала?
— Вибачте, сагибе. Я до цього не маю відношення.
Цікаво. Знову на сцені несподівано з’явилася міс Грант. Може, просто звичайний збіг, але я не з тих, хто в таке вірить. Вона нічого не казала про те, що мусить іти до квартири Мак-Олі, коли я її розпитував. Хоча вона і не зобов’язана цього робити.
— Чи Мак-Олі сагиб має ворогів?
— Майстер сагиб дуже відкрита людина,— заперечив слуга.— Він усім подобається.
— А чи є хтось, хто йому не подобається? — не відступав я.
Чоловік на мить задумався.
— Стівенс сагиб,— сказав він,— другий після майстра сагиб у конторі. Я часто чув, як майстер сагиб каже, що той Стівенс сагиб є негідником. Майстер сагиб завжди пильно стежить за махінаціями Стівенса сагиба. Каже, що Стівенс сагиб заздрить гарним стосункам майстра сагиба з лейтенант-губернатором сагибом.
— Чи ви нічого незвичного не помітили в поведінці Мак-Олі сагиба останнім часом?
Слуга помовчав, почухав потилицю.
— Я не кажу погано про майстра сагиба.
Я змінив тон. Іноді ліпше натиснути.
— Вашого хазяїна вбили, і ми ведемо поліцейське розслідування. Відповідайте на запитання.
Він здався і видав таку історію:
— Останні три-чотири місяці майстер сагиб поводиться напрочуд незвично. Їде кудись пізно ввечері, повертається після опівночі. Спочатку уникає алкоголь, а тоді минулого місяця знову напивається до нестями.
— Що, на вашу думку, могло так змінити його поведінку?
Він похитав головою.
— Цього я, на жаль, не знаю, сагибе.
— А коли ви востаннє бачили Мак-Олі?
Він на мить задумався.
— У вівторок увечері. Перед тим як він їде до «Бенгальського клубу».
— А він казав, коли повернеться?
— Ні, сагибе. Якщо від мене не вимагається особливих приготувань, майстер сагиб ніколи не ділиться зі мною своїми планами.
— Він не казав, чи збирається того вечора до Коссіпора?
— Точно ні, сагибе.
Сказано це було так палко, що я зацікавився.
— А хоч колись туди їздив?
Знову повернувся нашорошений погляд. В очах немов опустилися завіси.
— Не знаю,— отримав я емоційну відповідь.— Я вже кажу це інспектору сагибу, який приходить вчора.
Сагибу? Коли на порозі він сказав, що вже говорив із поліцією, я вирішив, що то був місцевий констебль, який приходив повідомити про смерть його хазяїна. Я точно не посилав сюди жодного офіцера сагиба, і крім лорда Таггарта ніхто не міг цього зробити.
— Як звали інспектора? — поцікавився я.
— Не знаю, сагибе.
— Опишіть його.
— Схожий на вас, високий, і волосся такого ж кольору, але він має вуса. І форма дуже схожа на вашу.
Може, Дігбі? Можливо, але ніхто б не сказав, що він схожий на мене. Хоча в очах індійців ми всі маємо однаковий вигляд.
— Про що вас розпитував інспектор?
Слуга завагався.
— Розпитує переважно про майстра сагиба і Коссіпор. Дуже наполягає, а я відповідаю, що нічого не знаю про це. Урешті-решт він приймає мої свідчення. Переглядає теки майстра сагиба,— він знову вказав на стіл,— і особисті папери.
— А де ці особисті папери?
— У кабінеті майстра сагиба.
Він провів мене до кімнати без вікон, трохи більшої за шафу. Більшість місця займав дерев’яний стіл і полиці. На столі були розкидані теки і папери.
— Я не встиг скласти теки після огляду інспектора сагиба,— вибачився слуга.
Я зазирнув у деякі папери. Переважна кількість була кореспонденцією ділового характеру: Мак-Олі прохав різних людей втрутитися в земельні та податкові справи тощо. Імена адресатів нічого мені не вказували. А от на полиці над столом стояло кілька брунатних тек, усі підписані «Бучан».
Я взяв одну і погортав сторінки. Кореспонденція, датована 1915 роком; переважно листи від Джеймса Бучана, одні надруковані, інші написані рукою, і копії відповідей Мак-Олі, усі в чорних вугільних плямах, які лишаються від копіювального паперу. Наскільки я зрозумів, вони теж стосувалися ділових угод: страйк на одному з джутових млинів Бучана, проблеми з річними перевозками, з якими зіткнувся Бучан, намагаючись доставити гуму зі своєї плантації у Східній Бенгалії, нічого кримінального. Але я і сам не знав, чого шукати.
— А інспектор забрав якусь теку? — запитав я.
Слуга кивнув.
— Так, сагибе. Три теки, усі з тієї полиці.
— На них також було написано «Бучан»?
— Не пам’ятаю, сагибе. Може, у нього спитаєте?
Залюбки б це зробив, якби знав, хто він такий.
— Маю переконатися, що інспектор сагиб забрав усі потрібні теки,— збрехав я.— Він їх уважно переглянув?
— Ні, сагибе. Бере ці теки, не відкриваючи їх. А тоді читає кореспонденцію. Він іще переглядає таке у їдальні й обшукує спальню майстра сагиба, але інших документів не бере.
— Він приходив до міс Ґрант?
— Ні, сагибе. Він приходить набагато пізніше. Після восьмої вечора. Ґрант мемсагиб приходить о шостій.