Пірс, з яким Боден щоденно бачився без відома Джейн, одного разу сказав Бодену, що Доталлер уже робив деякі натяки Пірсу: якщо Аврелія буде знайдено і він помре, то Пірс одержить велику суму. Цей шахрай Пірс у свою чергу натякнув Бодену, що Аріель житиме або помре залежно від умов: хто більше дасть Пірсу — Боден чи Доталлер.
— Насамперед треба знайти Аріеля, — сказав Пірсу Боден.
— І що тоді ви думаєте з ним зробити? — спитав Пірс.
— Судовим порядком визнати його недієздатним як психічнохворого і тримати в себе в Лондоні під надійними замками. Не забувайте, що я його опікун! — роздратовано відповів Боден.
Ця відповідь не сподобалась дволикому Янусу — Пірсу-Бхараві. Літаюча людина — найцінніше надбання для Теософічного товариства, а отже, і особисто для Пірса, і випустити його з рук, так само як і вбити, невигідно. Але краще вбити, ніж випустити.
Пірс не сказав про це Бодену, проте в душі вирішив, що все ж краще, коли настане час, сторгуватися з Боденом: нехай Боден, добившись довічної опіки над Аріелем, порядкує його майном, а Аріеля можна буде віддати теософам, хоча б навіть за невелику винагороду, — лондонський центр піде на це.
Але насамперед треба розшукати Аріеля. Пірсу було відомо, що Аріель і Шарад летіли на крилі літака, який прямував до Мадраса, і неподалік від міста залишили літак. Далі сліди втікачів губилися.
— У всякому разі, вони повинні бути десь на околицях Мадраса, — сказав Пірс. — Голод змусить їх прийти до людей. Мої агенти розіслані в усі селища.
— Але Аріель може полетіти, — заперечив Боден.
— З Шарадом він, у всякому разі, далеко не полетить, а Шарада не залишить, — упевнено заявив Пірс.
Але ні той, ні другий ще не знав, що Аріель і Шарад полетіли під час зворотного рейсу літака на північний схід — у Бенгалію.
— Тепер останнє запитання, — сказав Боден. — Вам, Пірс, усе ж треба поговорити з міс Гальтон. Не можу ж я повести її в неіснуючу школу-санаторій. Ви повинні удати з себе директора цього міфічного санаторію. — І Боден пояснив Пірсу, як той повинен поводитись і про що говорити з Джейн.
Побачення Пірса з Джейн Гальтон відбулося того ж дня.
В європейському костюмі і великих черепахових окулярах Пірс мав солідний вигляд і викликав довіру.
Він вибачився, що не міг відвідати її раніше. В школі був карантин. Пірс висловив жаль з приводу сумної долі її душевнохворого брата. Школа-санаторій зробила все можливе, щоб повернути Аврелію душевне здоров’я, найкращі психіатри лікували його, але хвороба виявилась занадто впертою. Під час одного з рецидивів Аврелій утік, незважаючи на дуже пильний нагляд. Адже ці душевнохворі надзвичайно хитрі, сміливі і винахідливі. Він пробрався на один з дахів, з даху перестрибнув на дерево і втік. Але нехай вона не турбується. Його спіймають. Для цього вжито всіх заходів.
Джейн хотіла докладно розпитати Пірса про характер захворювання Аврелія, та в цей час несподівано з’явився Доталлер, який десь пропадав три доби. Він був стомлений і схвильований. Він навіть не побрився і не змінив дорожнього костюма.
— Аврелія знайдено! — не вітаючись, вигукнув він і впав у крісло.
— Де? Як? — почулися запитання.
— Смертельно втомився. Дайте мені, будь ласка, напитися!
Джейн подала йому склянку води.
— Дякую. Ось як я розшукав його: коли ми прилетіли в Мадрас, я того ж дня звернувся до одного свого колеги, адвоката Вултона, який уже двадцять років живе в Індії і знає її як свою долоню. У нього величезні зв’язки. Я просив його, якщо він узнає щось нове про літаючу людину, негайно повідомити мене.
— Про літаючу людину? — з подивом спитала Джейн.
— Так, про Аврелія. Це його манія, хіба вам не говорили? Він уявив собі, нібито може літати… І ось три дні тому містер Вултон викликав мене до себе і повідомив, що в нього був один клієнт із Удайпури. Клієнту довелося чути від знайомого, який відвідав місцевого раджу, що в цього раджі з’явилася літаюча людина. Про інші подробиці я не дізнався, але один кінець нитки був у мене в руках.
— Чому ж ви не сказали нам про це? — невдоволено спитав Боден.
— Не можна було гаяти ні хвилини, ви самі повинні розуміти це, — сердито заперечив Доталлер.
— Треба було телеграфувати з дороги. Ми б допомогли, — хвилювався Боден, але Доталлер залишив його зауваження без відповіді і говорив далі:
— Прямо від Вултона я поїхав на аеродром і полетів у Калькутту, звідти — в Удайпуру, там розшукав знайомого Вултона, узнав від нього, де знаходиться резиденція цього раджі, і пішов до нього. Раджа Раджкумар, кажуть, типовий східний деспот і самодур, не захотів мене прийняти. Тоді мені вдалося підкупити декого з слуг і довідатися, що літаюча людина справді перебуває в палаці раджі. Як вона потрапила туди, мені не сказали. Кажуть, раджу дуже тішить літаюча людина. Дізнавшись про все це, я одразу ж повернувся назад і, як бачите, негайно з’явився до вас, щоб повідомити про свою знахідку. За що ж ви можете дорікати мені, містер Боден?