Вирішили, не гаючи часу, вилетіти того ж дня.
Доталлер узяв на себе роль провідника. Без особливих пригод дісталися вони до казкових палаців раджі.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
НЕВДАЛІ РОЗШУКИ
Нарешті Джейн побачила справжню Індію. Незважаючи на те, що вона була схвильована майбутньою зустріччю з хворим братом, якого не бачила багато років, дівчина не могла не захоплюватися красою палаців і парків. Ніби навмисне, перед головним палацом провели слонів, прикрашених розкішними, вишитими золотом попонами! Ці вже були справжніми, не з цирку.
Раджа дуже люб’язно прийняв гостей в по-європейськи обставленому кабінеті і в європейському костюмі, чим розчарував Джейн. її цікавило, як вони розмовлятимуть з раджею. Але виявилось, що раджа чудово говорить по-англійськи. І все ж це була типова східна людина. Білосніжний пластрон накрохмаленої сорочки лише відтінював смаглявість його шкіри. Обличчям, як здавалося Джейн, раджа нагадував Отелло.
Боден коротко виклав мету їх візиту.
В міру того, як Боден говорив, обличчя раджі ставало дедалі розгубленішим.
— Мені дуже прикро, — сказав він, коли Боден скінчив, — що я позбавлений задоволення виконати ваше прохання: Аврелій Гальтон, як ви називаєте цього чудового юнака, справді перебував у мене, але тепер його немає… І я… нічого не можу більше додати до цього. Ваш Аврелій зник.
Усі були приголомшені такою несподіваною звісткою. Джейн, Боден, Пірс і Доталлер навперебій задавали запитання, але раджа, нервово куйовдячи кучеряву бороду, твердив одне:
— Нічого не можу додати до того, що сказав. Слуги заявили мені, що юнак зник минулої ночі, і більше про нього я нічого не чув… Може, вип’єте чаю? Ви, мабуть, стомилися з дороги? Ні? Тоді, може, вам цікаво буде оглянути мої алмази?
— Сер! — вигукнув Боден. — Ви, дозволю собі думати, цілком розумієте всю відповідальність..
Він не договорив. Маска фальшивої європейської люб’язності вмить зникла з обличчя раджі. Очі його так блиснули, що Боден поперхнувся і зблід.
— Дозволю собі думати, що ви також розумієте всю відповідальність ваших слів, сер! — обірвав він Бодена. — Я вважав би для себе вкрай образливою навіть думку вашу про те, що я, — він зробив особливий наголос на слові «я», — сказав щось таке, що не зовсім відповідає дійсності.
Усі зрозуміли: розмова закінчена і більше вони нічого від раджі не доб’ються. Розставання було значно холодніше і більш натягнуте, ніж зустріч.
Спускаючись мармуровими сходами, які утопали в килимах і квітах, Боден тихо сказав Джейн, щоб утішити її і себе:
— Не сумуйте, Джейн, Аврелій, мабуть, знову втік. Це, звичайно, дуже прикро, але ми все ж не сьогодні-завтра знайдемо його. Далеко він не зале… не забіг.
Джейн зітхнула.
— Раджа не хоче розлучатися з літаючим юнаком. Він, напевне, приховує його в себе, — сказав Пірс Доталлеру, коли вони вже йшли парком уздовж невисокої кам’яної огорожі. Та ми піднімемо на ноги всіх, якщо треба буде, дійдемо до віце-короля і доб’ємося обшуку в палаці і видачі Аврелія.
Доталлер думав про щось своє. Пірс ішов мовчки попереду всіх.
До слуху Пірса раптом долинув голос із-за огорожі. Кілька слів, сказаних на мові хіндустані, змусили його зупинитися і прислухатися до розмови.
Посеред вулиці стояв підмітальник, біля нього — худий старик і дівчина-підліток.
— Нехай у наступному народженні я буду останнім гадом, коли я брешу! — вигукнув підмітальник, мабуть збентежений недовірою. — Я розповідаю із слів чоловіка, який сам, своїми руками зв’язав літаючу людину і кинув її за наказом раджі в бездонний колодязь.
Старик махнув рукою і, хворобливо зморщивши обличчя, глухо мовив:
— Кінець усьому. Ходімо, Лоліта!
Але дівчина не зрушила з місця. Вона безумними очима поглянула на старика, потім твердо сказала:
— Він не може вмерти!.. Він сказав: «Чекай мене, Лоліта», — і я чекатиму його…
— Що там, містер Пірс? — гукнув Доталлер, підходячи до Пірса. Але, глянувши на його зблідле обличчя, з тривогою сказав, понижуючи голос: — Що трапилося?
— Нічого, нічого… Припадок серця. У мене це буває… Зараз мине.
Доталлер дивився на нього недовірливо.
Увечері, коли до під’їзду готелю вже було подано автомобіль, Пірс вирішив, що йому нічого далі приховувати таємницю. Він сказав Бодену:
— Містер Боден! Нам більше нема про що сперечатись. Аріеля-Аврелія Гальтона немає в живих. Його вбито за наказом раджі.