І Пірс розповів про почуту ним розмову.
За стіною раптом почувся голосний крик. О, ці зрадливо тонкі стіни індійських провінціальних готелів!
Пірс і Боден застали Джейн у сльозах.
На крик прибіг Доталлер. Дізнавшись про те, що сталося, він ледве стримував радість. Усе обернулося для нього якнайкраще!
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ
ВЛАДИКА РОЗГНІВАНИЙ
Анат, якого Аріель витяг з колодязя, був сином чоловіка з алмазом — Мохіти, першого радника й улюбленця раджі.
Бути улюбленцем раджі дуже вигідно. Раджа Раджкумар володів скарбами, загальної суми яких він навіть сам добре не знав. Мало кому з європейців відомо, що деякі індійські раджі — це перші багатії світу, в порівнянні з якими прославлені мільярдери — Ротшільди, Моргани, Рокфеллери, Вандербільди — бідні люди. Віками, з покоління в покоління, раджі збільшували своє багатство, яке складалось, головним чином, з коштовного каміння та золота.
Про всі ці багатства мало хто знає лише тому, що раджі не мають потреби продавати свої алмази, а коли б і виникла така потреба, то це не завжди й можливо: на світовій біржі небагато покупців на такі камені, як «Великий Могол» або «Регент». Нерухоме майно цих багачів — палаци, маєтки — також велике. Але за своєю цінністю його не можна порівняти з цими купами брильянтів та алмазів.
Не дивно, що раджі можуть нагороджувати своїх улюбленців так, як ніколи не могли нагороджувати своїх фаворитів наймогутніші й найбагатші королі Європи.
Але благовоління і любов раджі треба заслужити догоджаннями. Подібно до всіх людей, що проводять бездіяльне життя в замкнутому світі, як писав Вольтер — «у світі без обріїв», раджа найбільше боявся нудьги, хоч і мав непогану освіту, чудово володів англійською мовою, його дружина, Шьяма, говорила по-французьки, як парижанка. Разом з нею раджа кілька разів відвідував Європу — Лондон, Париж, Берлін. Але фраки й смокінги після вільного і легкого національного одягу, театри й раути, європейська кухня, весь уклад життя були для нього незручними, розваги — чужими. І він квапив дружину з від’їздом.
Дома, виконавши обряд очищення, скинувши незручний одяг, Раджкумар полегшено зітхав і почував себе щасливим. У легкому шовковому халаті він годинами лежав на тахті. Хлопчик-слуга обвівав його пальмовим віялом. Раджа брав куплені в Європі книги і журнали, вибирав «якнайлегший» роман і заглиблювався в читання.
Європейцем можна бути і в Індії!
Він був у своєму роді «освічений абсолютист». Належав до релігійного товариства «Брамо-Самадж», не поклонявся ідолам, не дуже старанно виконував обтяжливі релігійні обряди, їв дичину, яку готував повар-мусульманин, стежив за книжковими новинками, читав філософські книги, однаково погоджуючись і з Руссо і з Ніцше. Любив бути в товаристві сагибів і дружив з ними.
Провалявшись два—три дні з новою книгою, він раптом починав відчувати, що змія нудьги знову заповзає в його серце.
І тут на сцену з’являвся Мохіта, який до тонкощів вивчив свого владику.
— Що нового, Мохіта? — питав раджа, недбало кидаючи книгу на килим. Мохіта «брав прах від ніг владики», в пишномовних висловах вітав його і коротко доповідав про господарчі справи, про нові угоди, укладені з сагибами та селянами, про надходження арендної платні, про стягнення з несправних боржників.
Але сьогодні раджа неуважно слухав його і перебивав, повторюючи запитання:
— Що в тебе нового, Мохіта?
— Трупа хлопчиків і дівчаток підготувала нові танці.
Раджа згадав паризький канкан, посміхнувся:
— Старе. А втім, покажи.
Мохіта ляснув у долоні, оксамитова завіса на високому склепінні біля дверей розсунулась, і в кімнату, видзвонюючи зап’ястями, бубонцями й дзвіночками, вбігли дівчатка, оповиті легким газом, і хлопчики в барвистих убраннях. Під звуки флейт вони почали танцювати. їх рухи були граціозні, на переляканих обличчях застигли посмішки.
— Старе, — ще раз повторив раджа і махнув рукою.
Флейти змовкли, діти перестали танцювати, збившись докупи, як переляканий гурт овечок.
Раджа почав розповідати Мохіті про канкан, в яких костюмах виступають жінки, які викидають антраша — «розумієш, ноги вище голови, і всі оборки — «фіть!» — і він наказав зробити дівчаткам такі костюми, — пишні спідниці, каблуки високі, — і навчити їх канкана. Спантеличений Мохіта вклонився.
— Іще що в тебе є?
— Танець горбанів, кривих і сліпих.
Це було нове.
— Покажи.
Діти вибігли, не приховуючи радості, що все обійшлося добре: ніхто не наказав шмагати або посадити в підземелля на хліб і воду, що траплялося нерідко.