Аріель найбільше побоювався того, що його можуть відправити назад у Дандарат, і тому сказав:
— Я не знаю, хто я і звідки прийшов.
Раджа був зовсім спантеличений.
— Як же так ти не знаєш? Ти ж залетів у мій парк з вулиці. Ну, а раніше де ти був?
— Я про це знаю стільки ж, скільки знає новонароджене немовля. Я усвідомив себе на вулиці, звідки прилетів. — Аріель говорив перше-ліпше, що йому спадало на думку.
— Але звідки ж ти знаєш про новонароджених немовлят? — спитав раджа.
Аріель збентежився, не знаючи, що відповісти.
— Ти, здається, плутаєш, — сказав раджа. Але в його голосі вже не було гніву.
Літаюча людина глибоко вразила його уяву. З цією чудесною людиною треба бути обережнішим. І потім, яке надбання! Ні фараони, ні наймогутніші імператори й королі не мали такої іграшки! Якби тільки приручити цього двоногого птаха!..
— Як тебе звуть?
Аріель подумав і відповів:
— Сіддха.
Це було ім’я одного з духів індуської міфології.
— Сіддха? Хай буде Сіддха, — сказав після паузи раджа.
— Найвсемилостивіший владико! — нагадав про себе, оживши, Мохіта.
Раджа кинув на нього ласкавий погляд і сказав:
— Скарбник видасть тобі крор рупій… І сімсот лаків[24] рупій… за сім шрамів на тілі, які ти дістав.
Мохіта вклонився до землі. Стільки тисяч рупій раджа, звичайно, не дасть йому, та все ж не залишить без нагороди.
— Послухай, Сідха, залишайся у мене, і ти не жалкуватимеш.
В залу ввійшла раджина Шьяма.
Шьяма була в національному вбранні. Золотий обруч художньої карбованої роботи прикрашав чоло і був прикріплений до чорного волосся шпилькою з великими каменями смарагдів і кривавих рубінів, масивне намисто кованого золота облягало шию, на ногах низько спускалися платинові обручі з брязкальцями. На ній було яскравозелене плаття, як і належить правовірній, і руки її від пліч до кистей вкривали золоті зап’ястя, перев’язані шовковими шнурками, що підтримували також і ламкі скляні браслети, спущені на кисті рук. Серед усіх цих оздоб тубільної роботи на руках раджини було кілька золотих браслетів з коштовними каменями роботи найкращих паризьких ювелірів.
Дивлячись на неї, важко було собі уявити, що ця жінка, схожа на казкову царицю, вміє ходити в європейських платтях і туфлях на високих каблуках.
— Послухай, Шьяма… — сказав раджа. — Мохіта роздобув мені чудо.
При цьому вірний наперсник почав усміхатися й кланятися. Раджа вже був у доброму настрої і хотів загладити свій вибух гніву похвалою Мохіті в присутності дружини.
— Дивись, цей юнак уміє літати, — говорив він далі, вказуючи на Аріеля пальцем з нанизаними до середнього суглоба перснями.
— Так це він! Я вже чула, що він врятував Аната. Його треба винагородити за це, — сказала Шьяма, наближаючись до Аріеля. — Чому він зв’язаний? Бідолаха!.. І який гарний!.. Розв’яжіть йому руки! — наказала вона слугам.
— Розв’яжіть руки, але обв’яжіть вірьовкою навколо тіла, — поспішив сказати раджа, неспокійно засовавшись на подушці. — І тримайте міцніше кінець вірьовки!.. Ну, а тепер, Сіддха, покажи, що ти вмієш.
Цього разу Аріель почав зараз же підійматися в повітря. Слуги поступово попускали вірьовку, ніби від прив’язаного аеростата. Аріель піднявся до високої стелі і почав описувати кола, розглядаючи ліпні оздоби.
Раджа з цікавістю і занепокоєнням стежив за ним, відкинувшись на подушки. Шьяма стала віддалік, щоб краще бачити, і стежила за літаючою людиною — обличчя її зблідло від хвилювання.
— Дивовижно! — вигукнула вона.
— Досить, Сіддха! Спускайся.
Аріель спустився.
— Що все це означає? — спитала схвильована Шьяма. — Хто він? Бог? Людина?
— Сіддха не хоче сказати нам про це, — відповів раджа. — Але він скаже і житиме в нас. Правда ж, Сіддха? І ти не полетиш від нас? Бог ти чи людина, але тобі й на небі не буде так добре, як у мене. Не полетиш?
— Ні!
— Ну от і чудово. Але, — не ображайся тільки, — поки що ми все ж таки наглядатимемо за тобою.
— Ти, може, голодний, Сіддха? — дружелюбно спитала Шьяма. Аріель поглянув на неї з вдячністю. Про це могла подумати тільки жінка.
Та Аріель трохи помилився: Шьяма була доброю жінкою, але, задаючи це запитання, вона мала приховану думку: «Боги не потребують їжі». І своєю відповіддю Сіддха відкриє свою сутність — божеську чи людську.
— Так, я виголодався, — просто відповів Аріель, посміхнувшись.
«Не бог!» подумала Шьяма.
А раджа півголосом давав Мохіті найсуворіші і найточніші вказівки про те, як берегти і доглядати Сіддху.
24
Крор — сто лаків, лак — сто тисяч рупій, рупія — близько шістдесяти чотирьох копійок золотом.