І раптом, забувши про все — і про свою обіцянку раджі, і про те, що за ним можуть стежити, — Аріель кинувся вниз, до лісу, туди, де він залишив своє серце.
Йому легко вдалося знайти хатину. Вона була темна. Лоліта й Нізмат спали в кімнаті, Шарад — на веранді. Кинутися б до врятованого хлопчика, розбудити… Зараз ще не час… Зчиниться переполох у палаці раджі… І знову його почне переслідувати Пірс. Аріель глибоко зітхнув, ніжно поцілував голову сонного Шарада… Озирнувся. Підлетів до мангового дерева, зірвав кілька плодів і поклав їх біля Шарада.
Потім, у думці попрощавшись з близькими, він рушив назад.
«Повернувся! Шкода… — пробурмотів Мохіта, що сидів на плоскому даху малого палацу, де він жив зі своєю родиною. — Але як би там не було, Аріель порушує дане слово і кудись літає ночами. Ну, тепер нібито досить!»
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
БУРЯ ЗІРВАЛАСЯ
Вибравши момент, коли Аріель гостював у Шьями, а раджа був особливо роздратований чимось, Мохіта з усілякими кривляннями, лицемірними зітханнями і недомовками приступив до справи.
Він нікого не звинувачує, нічого не доводить. Але обов’язок вірного раба змушує його розкрити очі своєму владиці на речі, які йому, Мохіті, не подобаються. Звичайно, в усьому цьому немає нічого поганого, але й не можна пройти повз такі факти.
Мохіта з тими ж самими застереженнями почав перераховувати факти.
Спочатку він розповів про Аріеля, — про його подарунки слугам, підозрілі бесіди з ними, про нічні польоти. Потім обережно почав говорити і про поведінку раджини.
Побачивши Аріеля вперше, Шьяма визнала його дуже красивим. Хіба вона не сказала цього? І тоді ж — яка дбайливість! — спитала, чи не голодний він. Коли Аріель літав у палаці і кидав згори квіти, кращі троянди падали на коліна Шьями. Знак пошани з боку Аріеля? Чи тільки пошани? З яким почуттям раджина підхоплювала ці троянди і підносила їх до обличчя — не до уст хіба? Щоб поцілувати їх? З яким захопленням, з яким виразом очей дивилася вона на літаючого юнака! Раджа не бачив усього цього тому, що був засліплений Аріелем. Та очі Мохіти все бачать… А хіба вона сама не подавала Аріелю квітку тоді, коли він, цей юний красень, злетів на купол палацу? І Аріель зберіг квітку раджини.
Аріель занадто часто буває серед слуг; може, готує змову, а раджина сприяє йому, і — хто знає? — чи не бере вона сама участі в цій змові, яка, можливо, загрожує життю владики?
Останнім часом раджина й Аріель влаштовують побачення, та ще й відкрито, ніби для того, щоб усі бачили, як мало вона дбає про свою честь і про добре ім’я свого поважного чоловіка. Аріель літає в зенан, недоступний, за законом, для будь-кого стороннього.
Кров ударила в голову раджі, його темне обличчя набуло лілового відтінку.
— Це брехня! — прохрипів він. — Ти граєш своєю головою, Мохіта!
Мохіта впав ниць і вигукнув:
— За честь володаря душі моєї я не пошкодую власної голови. Іди до раджини і переконайся сам. Полюбуйся, як вони воркують, немов закохані голуб’ята, або готують чорну змову проти тебе!
Раджа підвівся, хитаючись від гніву, що охопив його. Обличчя владики спотворила судорога. Тепер воно було страшне. Здавалося, що невидимі блискавки освітлюють його синюватим полум’ям. Сповнений гніву і жаги помсти, він рушив на половину дружини. Мохіта пішов слідом за ним.
Раджа відгорнув край завіси.
Біля вікна, що виходило на балкон, серед подушок сиділи Шьяма й Аріель. Перед ними на низькому лакованому столику стояв золотий піднос з фруктами. Аріель щось розповідав, Шьяма дивилася йому в обличчя, уважно слухала.
Гортанний крик пронизав тишу. Аріель і Шьяма перелякано повернули голови до завіси і побачили раджу.
Раджа, як тигр, стрибнув до Аріеля, звалив його на подушки і схопив за горло. Шьяма кинулася до раджі. Мохіта свиснув — у нього вже все було підготовлене. Вбігли слуги.
— Зв’язати це гадюченя і це падло! — наказав раджа слугам. — Аріеля — в башту, а цю негідницю — в підземелля!
Раджа хотів сказати навпаки: «Аріеля — в підземелля, а Шьяму — в круглу башту», але в розпалі гніву помилився на слові. Мохіта зрозумів його помилку і хотів виправити.
— Чи правильно я зрозумів тебе, владико?
Але раджа вирішив, що Мохіта хоче захистити раджину, і крикнув:
— Без балачок!
Мохіта позадкував і прикусив язик.
Шьяма випросталась. Вона була бліда, очі палали гнівом.
— Нікчема! — вигукнула вона, з презирством дивлячись на чоловіка. Підбігши до Мохіти, вдарила його по щоці. — Негідник!..