А вдалині до обрію простяглася чорна гладінь океану з рухливими зорями пароплавних вогнів. Аріель відчував прохолодне дихання океану і з задоволенням на повні груди вдихав чисте повітря висот.
Він не без зусиль знайшов потрібний хмарочос, поверх, квартиру, вікно і полетів до мети. Це було перше вікно від рогу.
Тутс не одурив: вікно справді було відчинене й освітлене.
Аріель спочатку зазирнув у нього. В добре вмебльованій кімнаті нікого не було.
Тоді він влетів у вікно і опустився на підлогу. Двері прямо і ліворуч. За дверима ліворуч має бути дитяча кімната. Увійти туди, схопити дитину, закутавши ковдрою, щоб не простудити, й вилетіти… Коли хто зустрінеться, ні про що не говорити і діяти швидко, користуючись неминучим замішанням.
Аріель попрямував до дверей ліворуч і тихо відчинив їх. Він побачив дитячу кімнату. В ліжечку лежала дитина, над нею ніжно схилилася молода жінка. Дитина не спала. Вона ворушилася, тихо плакала.
— Мамо, — раптом покликала вона, простягаючи рученята.
Молода жінка взяла дитину на руки і поцілувала з ніжністю матері. Дитина поклала їй на груди голову і обняла рученятами за шию.
— Крихітко моя, не плач, Сем, не плач, дитинко!..
Жінка стояла спиною до Аріеля.
Аріель стояв у цілковитому здивуванні і нерішучості. Він не сумнівався, що бачить біля дитини матір. Але хто ж тоді місіс Уоррендер і про якого маленького Сема вона говорила! Не виривати ж дитину з рук матері! Гойдаючи сина, жінка обернулась і помітила Аріеля. Вона посміхнулася, довірливо пішла йому назустріч, вигукнула:
— Нарешті! Я так чекала вас!..
Аріель остаточно перестав будь-що розуміти. Він непорушно стояв у дверях, не знаючи, що сказати і що робити.
— Сем ще зранку скаржився на біль у голівці, — сказала жінка і простягла Аріелю дитину. — Одне лихо за одним…
Аріель догадався, що його вважають за лікаря. І щоб розплутати хоча б одне непорозуміння, він промовив:
— Пробачте, місіс, я не лікар…
Жінка зблідла, раптом міцно притисла дитину до грудей, відступила на кілька кроків і з страхом спитала:
— Хто ж ви? Як ви увійшли? Чи не від них ви? Не від цих жахливих людей, які хочуть відібрати у мене моє щастя?.. — І вона замовкла, дивлячись на сина тривожним поглядом.
Ні! Аріель був зовсім не здатний для таких справ! І найкраще було б йому повернутися, вибігти в іншу кімнату і вилетіти через вікно, полишивши нещасну жінку з думкою, що все це — галюцинація. Та в Аріеля з’явився здогад, що його обманом втягли в якийсь мерзотний злочин, і йому захотілось узнати правду.
— Вибачте, місіс, не бійтеся мене… Я вам зараз усе поясню. Мабуть, тут трапилось якесь непорозуміння.
— Джордж! — крикнула жінка, тремтячи всім тілом.
Її хвилювання передалося дитині — хлопчик заплакав.
Почулися швидкі кроки, і в кімнату зайшов чоловік середніх літ. Побачивши Аріеля, він зблід, як і його дружина, став між нею і юнаком, немовби захищаючи її, і суворо, майже грубо запитав:
— Хто ви? Що вам тут треба?.. — Потім, придивившись до Аріеля, вигукнув з щирим подивом: — Містер Біной?!
— А ваше прізвище, сер?
— Уоррендер. Чим можу служити?
— Уоррендер? — з таким же подивом вигукнув Аріель. Вони деякий час нерозуміюче дивилися один на одного. Потім Аріель, уже остаточно переконавшись у тому, що його обдурили, вирішив одверто розповісти про все батькам Сема.
— Я повинен поговорити з вами, містер.
І в кабінеті Уоррендера Аріель розповів, як його втягли у цю справу, не сказавши тільки, що він може літати.
— Бандити хотіли використані мою виключну спритність. Я проник до вас… по карнизу з сусідньої квартири. Я надзвичайно радий, що не став знаряддям цих жахливих людей, — закінчив Аріель.
Уоррендер похитав головою і сказав:
— Я вірю вам, містер Біной. Ви були введені в оману і діяли з благородних переконань. Пробачте мені, але, незважаючи на ваш спортивний геній, ви, очевидно, зовсім недосвідчений і малообізнаний з нашою країною юнак. А втім, такий спритний хід міг збити з пантелику і не такого простодушного хлопця… Страшно подумати! Адже коли б випадково дружина не була біля дитини, яка трохи прихворіла, неминуче сталася б катастрофа. Дитина загинула б, наше життя було б розбите. Але ці хитрі і безжалісні люди розраховували на те, що, взявши, вільно чи невільно, участь в одному злочині і тим самим скомпрометувавши себе, ви цілком опинилися б у їхніх руках, стали б їх рабом, їх сліпим знаряддям, бо вони завжди могли б посадити вас на електричне крісло, — звичайний спосіб страти в нашій країні, — зваливши на вас свої злочини. Поліція у них на відкупі… Жахливо! Ще один їхній замах не вдався. Але що буде завтра?