Я простягнув руку і попробував витягти кульку, але не міг цього зробити.
— Вони всі сплавлені разом, — відповів я. Бейлі розсміявся.
— Скільки важить один кубічний метр звичайного кімнатного повітря? — запитав він мене.
— Близько кілограма.
— Кілограм з чвертю. А в цій кульці вміщено один кубічний кілометр повітря. Не кожний кінь повезе віз, навантажений однією такою кулькою.
Я був вражений, і моє здивування зробило містеру Бейлі велику приємність.
— Так, — повторив він. — Енгельбрект вартий тих грошей, які я плачу йому. Тепер ви повірите, що переробити всю повітряну сировину не така вже й неможлива річ. Уявляю, який підніметься в світі переполох, коли люди почнуть задихатися!
І, простягнувши руку до виблискуючих кульок, містер Бейлі сказав з пафосом:
— Звідси я можу владати світом!
Мене вразило, що він, сам того не знаючи, майже буквально повторив слова пушкінського «Скупого рицаря».
— «А що є непідвладне?» — продекламував я вслух.
І продовжував:
— Це ви добре сказали, — відповів Бейлі, уважно вислухавши мене. — Я не знав, що ви поет.
— Це не я сказав, а Пушкін.
— Усе одно. Добре сказано. Пушкін? Пам’ятаю. Він наслідував нашого Байрона і нашого Вальтера Скотта. Але кінець поганий. Мені мало тільки усвідомлення влади. Я капіталіст, комерсант. Мертвий капітал — це не капітал. Я повинен торгувати і торгую… Торговець повітрям!.. Ха-ха-ха! Хто б міг подумати?
— З ким же ви торгуєте? — запитав я.
— А з ким я повинен торгувати? — несподівано роздратовано вигукнув містер Бейлі. — Чи не з вашими наркомторгами?
— Значить, із закордоном? Не скажу, щоб ця торгівля була законною. Ви влаштувалися на нашій радянській території…
— І переробляю ваше чудове російське повітря, і порушую монополію зовнішньої торгівлі, і так далі, і так далі. Я торгуватиму з Англією, Німеччиною, Францією, наживу капітал, а ви відберете його в мене? Я поїду в Англію, а ви там зробите революцію і доберетеся до мене і моїх капіталів? — говорив містер Бейлі з дедалі більшим роздратуванням. — Ні, досить! Ви зіпсували весь світ. Немає на земній кулі кутка, де б не загрожувала червона небезпека. Я міг би в дугу зігнути вас. Ви ще не знаєте про всі мої ресурси. Але це мені набридло. Я хочу торгувати спокійно і впевнено.
— Тоді вам краще було б перебратися на Місяць, — з іронією сказав я.
— І дуже просто! Тут немає нічого смішного. Місяць надто малий, щоб удержати атмосферу, але я можу влаштувати підмісячні житла. Повітря не бракуватиме. А для міжпланетної подорожі в мене є деякі можливості, трохи кращі за порохову ракету.
— Ви це серйозно? — запитав я, здивовано поглянувши на нього.
— Цілком серйозно.
— І там ви відкриєте контору продажу повітря? Але би сказали, що вже провадите торгівлю?
— Так, проваджу, і дуже успішно.
— А з ким, можна знати?
— З Марсом, — відповів він. — Так, з мешканцями планети Марс. Це дуже вигідний ринок для збуту повітря. Ви знаєте, що на Марсі барометр стоїть в дванадцять разів нижче, ніж у нас. У бідних марсіан невистачає повітря. І вони дуже добре платять за цей товар.
«Божевільний! — подумав я. — Ще цього невистачало!»
— І що ж, вони прилітають до вас, чи ви відправляєте туди свого комісіонера?
— Навіщо? Я кидаю на Марс з особливої гармати ось ці снаряди. Там вони вибухають і перетворюються на повітря. А марсіани таким же способом транспортують мені взамін свій продукт іль.
— Іль? Що це таке?
— Радіоактивний елемент, що має величезну енергію. Цією енергією приводяться в рух усі мої машини, цією енергією працює гармата, що посилає снаряди на Марс. Іль може дати енергію і для ракети, в якій я полечу на Місяць.