— Але чому ж марсіани не прилетіли на Землю за повітрям? Марс більш давня планета, і марсіани повинні були перегнати нас в техніці.
— Вони і перегнали. Але в марсіан дуже слабкий організм. Уже шістсот років тому вони робили спроби міжпланетних подорожей. Але вони завжди гинули, не будучи в змозі перенести умов подорожі. Під час польоту тіла невагомі. Такий стан шкідливо впливав на кровообіг і всі життєві функції. І сміливі мандрівники неминуче вмирали — одні в дорозі, інші незабаром після повернення на Марс. Вони назвали цю хворобу «лавітаціон» — так можна перекласти нашою мовою їхнє слово.
— Як же ви все це узнали і як встановили з ними зносини?
Містер Бейлі нахмурився.
— Досить і того, що я сказав вам. Якщо ви не вірите, я покажу вам іль. А втім, ви самі одного разу були свідком того, як я мало не загинув у болоті, коли одержував марсіанську посилку.
Але я не міг повірити Бейлі, — таке все це було незвичайне, — і заперечував далі:
— Однак така «посилка», пролітаючи крізь повітряну оболонку Землі, повинна була розжаритися і перетворитися на пару, як осколок боліда.
— Ви ж самі визнали, що техніка марсіан повинна піти далеко вперед у порівнянні з людською. Їхні снаряди мають регулятори руху.
Керують ними по радіо марсіанські інженери. Я хотів поставити містеру Бейлі ще кілька запитань, але він зачинив шафу і сказав мені:
— Ходімо далі. Я покажу вам ще одне цікаве і повчальне для вас видовище.
Містер Бейлі привів мене до маленьких вузьких дверей. Протиснувшись крізь них, ми вийшли в слабо освітлений коридор.
— Ще одне запитання, — сказав я, — чому ви влаштували ваш «завод» в Якутії?
— Тому, що це місце зручне для мого виробництва. Тут полюс холоду.
— Однак в центрі Гренландії не тепліше — там навіть влітку температура не піднімається вище тридцяти градусів морозу.
— Ця зручність гадана. Коли б мої вентилятори запрацювали, з півдня потяглися, б теплі повітряні течії і значно підняли температуру Гренландії. Та кінець кінцем тепер для мене температура навколишнього повітря великого значення не має. Це для мене мало значення спочатку. Тепер у мене справа поставлена так, що я міг би мати холод світового простору навіть на екваторі, — звичайно, в моєму підземному містечку. До того ж в Гренландії вештаються американські метеорологи, які вивчають «батьківщину циклонів». А мені необхідно було забратися у таке відлюдне місце, де мені ніхто не заважав би, поки я налагоджу виробництво. Тепер не мені страшні люди, а я страшний для них. Горе тим, хто піде за вітром!.. До речі, є ще одна новина. Вас більше не шукають, але ваша експедиція скоро вирушить у дорогу, як тільки приїде ваш заступник. Можу вас запевнити, що експедиція загине вся, до єдиного чоловіка! Настає зима. Я здійму таку бурю, що учасники експедиції умруть, перш ніж пройдуть половину шляху від Верхоянська до мене.
— Наступного літа уряд вишле другу експедицію. Вас не залишать у спокої, — сказав я.
— Тим гірше для них, — відповів Бейлі і відчинив двері.
Ми ввійшли у величезну круглу напівосвітлену печеру. Містер Бейлі повернув вимикач, і печера яскраво освітилася. Я побачив незвичайне видовище.
Із стелі спускалися сталактити, а з землі підносилися вгору сталагміти найхимерніших форм. На стелі сяяли призми гірського кришталю. Кручені колони, як у буддійському храмі, дивні напливи на стінах і «занавіски» в кутках надавали печері фантастичного вигляду.
Прямо переді мною посеред печери стояв величезний мамонт, його хобот був витягнутий вперед, немовби цей колос збирався затрубити заклик до бою. Величезні ноги, — товстіші від мого тулуба, — були широко розставлені, голова нагнута. Вся колосальна туша мамонта блищала, неначе вкрита склом. Навколо мамонта розташувалися дрібніші представники тваринного світу: ведмеді бурі й білі, вовки, лисиці, соболі, горностаї… Цілий льодяний звіринець!
На уступах скель сиділи блискучі птахи — полярна сова, гуси, качки, ворони. А вздовж стін розташувалися… «двоногі» представники приполярних і полярних країн: якути, самоїди, вогули, чукчі — всі в національних костюмах, озброєні саморобними стрілами, луками, капканами. Одні з них стояли в позі мисливця, інші — із запряжкою собак або оленів, а ще інші тримали в руці рибальський гарпун або весло. Тут же лежали домашній посуд і промислове знаряддя.
Це був цілий музей, надзвичайно багатий і різноманітний.
І всі експонати були вкриті прозорою речовиною, яка блищала, мов скло, і давала змогу добре бачити найменші подробиці.