Гедда Люкс зрозуміла, що він хоче вбити її сміхом. Очі Люкс розширилися від жаху. Руки її тремтіли, вона втрачала свідомість.
Зібравши всю силу волі, Гедда простягнула руку до дзвоника, який стояв на столику біля дивана, і подзвонила. Увійшла покоївка і побачила, що її пані сміється, аж захлинається дрібним сміхом, дивлячись на Престо. Покоївка теж глянула на нього і раптом схопилася за боки, немов страшні кольки зразу вогнем пропалили її нутрощі, і, присівши на підлогу, засміялася нестримним сміхом. На жаль, вона теж була під владою Тоніо, як і її хазяйка.
Гедді Люкс ніхто більше не міг допомогти…
ТВІЙ НІС — ТВОЄ БАГАТСТВО
Гофман сидів у глибокому шкіряному кріслі і курив люльку, коли в кімнату вбіг Престо з запаленими після безсонної ночі очима, обвітреним обличчям, збуджений більше, ніж звичайно.
— Я чекав вас до трьох годин ночі, — сказав Гофман.
Гофман нерідко жив по кілька днів на віллі Престо, яка містилася недалеко від кіностудії містера Пітча і К. Відомий кінооператор Гофман був тінню Престо. Він стежив за кожним рухом, за кожним новим поворотом кіноартиста, щоб переносити на плівку найоригінальніші пози і найбільш вдалі мімічні моменти у грі рухливого обличчя. Тоніо і Гофман були великими друзями.
— Де ви пропадали? — спитав Гофман, пускаючи з рота клуби диму.
— Я тільки що від Гедди Люкс. Здається, я вбив її сміхом.
— Це ваша спеціальність, — не надаючи особливого значення словам Престо, сказав Гофман.
— Так, так… За гріхи батьків я нагороджений цим прокляттям.
— Чому ж прокляттям, Тоніо? Це чудовий дар. Сміх — найцінніша валюта. Так було завжди.
— Так, але чим викликається цей сміх? Можна смішити людей дотепними думками, веселими розповідями. А я смішу своєю потворністю.
— Леонардо да Вінчі сказав, що велика потворність зустрічається так само рідко, як і велика краса. Він особливо ретельно розшукував скрізь людей, які відзначалися виключною потворністю, і зарисовував їх обличчя в своєму альбомі. А ви… ви, по суті, навіть не дуже й потворні. Надзвичайний комізм викликається не стільки вашим зовнішнім виглядом, скільки суперечністю між величчю почуттів вашої душі і мізерністю тілесної оболонки та цими жестами картонного паяца. Ви чудово заробляєте, користуєтесь колосальним успіхом.
— От оце воно й є. Велич почуттів! Ах, Гофман, у цьому все моє нещастя. Так, я людина високих почуттів, але з тілом кретина. Я дуже нещасний, Гофман. Гроші, слава — все це добре, поки добиваєшся їх. Кохання жінки… Я одержую щоденно сотні листів од поклонниць з усіх кінців світу. Але хіба любов керує моїми кореспондентками? Їх приваблює моє багатство, моя слава. Це або сентиментальні старі діви, або продажні душі, які хочуть багатства і прагнуть похизуватися в ролі дружини такого відомого чоловіка, як я. А от Гедда Люкс… Сьогодні я втринадцяте освідчився їй. І вона відмовилась… Але тепер досить. На чортовій дюжині можна зупинитися. Найбільше моє горе в тому, що я по натурі трагічний актор, а змушений бути паяцом. Ви знаєте, Гофман, я ж вкладаю у виконання трагічних ролей усю свою душу, а люди сміються.
Престо підійшов до дзеркала і погрозив кулаком власному відображенню.
— О, проклята пика!
— Ви чудові, Тоніо! — вигукнув, посміхнувшись, Гофман. — Цей жест — щось нове. Дозвольте мені сходити за апаратом.
Престо обернувся і з докором подивився на Гофмана.
— І ти, Брут!.. Слухайте, Гофман, почекайте, не йдіть нікуди. Побудьте хоч один раз тільки моїм другом, а не кінооператором. Скажіть мені, чому така несправедливість? Ім’я і прізвище можна перемінити, костюм, місце проживання можна перемінити, а своє обличчя — ніколи! Воно як прокляття лежить на тобі.
— Недогляд батьків, — відповів Гофман. — Коли народжуватиметеся вдруге, зажадайте спочатку, щоб батьки показали вашу карточку, і, якщо вона не буде схожа на херувима, не народжуйтесь.
— Не жартуйте, Гофман. Для мене це надто серйозне питання. От перетворився я з нещасного потвори, з голяка на мільйонера. Але на все моє багатство я не можу купити собі п’яти міліметрів, яких невистачає, щоб зробити благообразним хоча б тільки мій ніс.
— Чому ж не можете? — їдьте в Париж, там вам зроблять операцію. Вприснуть парафін під шкіру і зроблять із вашої туфлі чудову грушу дюшес. Або, ще краще, зараз носи переробляють хірургічним способом. Пересаджують кісточки, шкіру. Кажуть, у Парижі багато таких майстерень. На вивісці так і написано: «Ремонтую носи. Римські та грецькі на п’ятдесят процентів дорожче».
Тоніо похитав головою.
— Ні, це не те… Я знаю одну дівчину. В дитинстві вона перенесла якусь тяжку хворобу, здається дифтерит, після чого у неї запало перенісся. їй недавно зробили операцію. І треба сказати, що операція мало допомогла. Ніс лишився майже таким потворним, як і був. До того ж шкіра на переніссі вирізняється білуватою плямою.
— Може, робив поганий хірург. Стривайте… чого ж іще? Цими днями я читав у газеті, що, здається, в Сакраменто живе лікар Цорн, який робить справжні чудеса. Цорн діє на якусь залозу, мечовидну чи щитовидну— не пам’ятаю, і ще на залозу в мозку, від чого у людини змінюється не тільки обличчя, але й усе тіло, зріст стає вищий, кінцівки довші. А втім, можливо, усе це газетна вигадка.
— В якій газеті ви читали це? — збуджено запитав Престо.
— Далебі, вже не пам’ятаю. В Сакраменто в редакції будь-якої газети вам скажуть його адресу.
— Гофман, я їду! Іду негайно. Себастьян!.. Себастьян!
Увійшов старий слуга.
— Себастьян, скажи шоферові, щоб він готував машину.
— Шофер спить, ви вчора замучили його, — буркотливо сказав Себастьян.
— Так, правда, нехай спить. Себастьян, виклич таксі, укладай білизну і костюми в чемодан. Я їду.
— Не дурійте, завтра зйомка, — сказав з тривогою Гофман.
— Нехай відкладуть. Скажіть, що я захворів.
— Будьте розсудливі, Тоніо. Адже якщо лікар справді змінить вашу зовнішність, то ви вже не зможете закінчити роль мейстерзингера у фільмі «Любов і смерть». А за контрактом ви зобов’язані це зробити.
— К чорту контракт!
— І ви заплатите неустойку!
— К чорту неустойку! Скажіть, Гофман, можу я на вас покладатись, як на друга?
Гофман кивнув головою.
— Так ось що, — подумавши вів далі Престо, — я не знаю, на який час затримає мене лікар. Якщо не вийде діло у Сакраменто, я їду в Париж. На всякий випадок я визначаю більше часу, ніж, можливо, треба буде: я їду на чотири місяці. Ви давно хотіли побувати на Сандвічевих островах. Їдьте. Відпочиньте, провітріться і привезіть чудовий видовий фільм. Ви ж без апарата існувати не можете. Мою віллу прекрасно збереже Себастьян. На нього цілком можна покластися. Себастьян! Чемодан готовий?
— Востаннє кажу вам: одумайтесь, — промовив хвилюючись Гофман. — Адже ваш ніс — це ваше багатство.
— Та де ж ти, Себастьян? Ти викликав по телефону таксомотор?
ЧАРОДІЙ ЦОРН
Газети не збрехали: лікар Цорн існував. У Сакраменто перший готельний служитель, якого запитав Престо, повідомив його адресу.
— Доктор Цорн! Хто ж його не знає! Це справжній чародій! — відповів лакей.
Престо ще не зовсім вірив, — можливо, лакей підкуплений, і його слова — проста комерційна реклама, але інтерес до Цорна посилився. Тоніо поснідав і, не відпочивши як слід після дороги, звелів подати рахунок, йому довелося заплатити за добу, хоч він тільки поснідав у готелі.
Через кілька хвилин Престо їхав уже в автомобілі по родючій прерії долини Сакраменто. Шофер впевнено вів машину. Було видно, що він уже не раз відвозив пацієнтів до доктора Цорна.
З широкої автостради машина звернула праворуч на вужчу, але таку ж прекрасну гудроновану дорогу. Забризкана краплями машинного масла і натерта безліччю шин, дорога лисніла металевим блиском і сяяла в сонячному промінні, мов темна річка. Характер місцевості змінився. Річка Сакраменто лишилася збоку. З’явилися невеличкі горби, вкриті гаями (очевидно, штучно посадженими в цій майже безлісій місцевості) вічнозеленого дуба, червоного дерева, сахарної сосни, кипарисів, оливкових дерев. На узліссях росли кактуси, верес, молочай. Інколи зустрічалися апельсинові плантації. Гаряче повітря приносило запах хвої і польових квітів.