Престо була відведена одна з найкращих вілл.
Тоніо не знав, яка буря зчинилася в конторі, коли він вийшов… Робота припинилася. Всі службовці посхоплювались із своїх місць і збуджено почали обговорювати незвичайну подію. Тоніо Престо, незрівнянний, неповторний виродок, улюблений герой екрана, вирішив змінити свій зовнішній вигляд! Це скидалося на святотатство. Люди вже не сміялися. Вони були здивовані, вражені, обурені. Америка, весь світ, що відвідував кіно, ще не знав, яке нещастя насувається на нього. Позбавити мільйони глядачів улюбленого героя екрана! Це злочин! Престо не має права робити це! Він належить усім! Конторниця, що приймала Престо, одна з його незліченних поклонниць, зайшлася істерикою, ніби вона власними руками підписала смертний вирок. Молодий рахівник виголосив справжню промову. Він пропонував розіслати в редакції всіх великих газет телеграми, що сповістили б про безумний намір Престо, підняти на ноги всю американську громадськість, запобігти, поки не пізно, страшному нещастю. Багато хто підтримав пропозицію рахівника.
Це було схоже на бунт. Тільки старий бухгалтер охолодив запал. Він нагадав про службовий обов’язок.
— Ми не маємо права розголошувати, що діється в установі, де ми працюємо, — сказав бухгалтер. — Це може завдати докторові Цорну моральної і матеріальної шкоди. І Цорн буде правий, якщо звільнить недисциплінованих службовців і навіть віддасть їх до суду і стягне збитки. Адже Цорн рискує втратити великий гонорар. Крім того, Престо такий же хворий, як і інші пацієнти, що звертаються до Цорна. Він має право лікуватись, і ніхто не може в цьому перешкодити йому.
Коротка спокійна промова бухгалтера вплинула. Глибоке враження справила загроза можливого звільненню Не такий тепер час, щоб рискувати службовим становищем. Безробіття лякало всіх. І суперечки стихли, пристрасті охололи. Всі відчули свою підлеглість, залежність від Цорна і похмуро взялися до роботи.
Тільки конторниця все ще нервово, уривчасто зітхала і шепотіла, схилившись над паперами:
— Ні, ні. Цього не повинно бути…
НА НОВОСІЛЛІ
На порозі білої, облицьованої рожевим мармуром вілли Престо зустріла сестра. Вона була в білосніжному халаті і вигадливому чепчику на каштановому волоссі. Рум’яна, з усмішкою на приємному молодому обличчі, вона була втіленням здоров’я. Цорн дуже ретельно добирав персонал, особливо жіночий. Некрасивим, похмурим, дратівливим службовцям сюди не було доступу. Пацієнтів Цорна повинні були оточувати тільки привітні молоді обличчя. Це добре впливає на настрій хворих. Звичайно, такі обличчя могли тільки підкреслювати потворність і різноманітні відхилення од норми самих пацієнтів. Тим з більшим бажанням лікуватимуться у Цорна ці потвори. Так у всьому виявлялася продумана система Цорна, в якій тісно перепліталися медичні і комерційні цілі.
Сестра привітно кивнула головою, як давньому знайомому, — Престо для всіх був давній знайомий, — і сказала:
— Сьогодні ви спочиньте, містер Престо. Доктор Цорн прийме вас завтра вранці. Дозвольте ознайомити вас із домом та його звичаями… Ой містер, у вас зараз зовсім такий вираз, як у фільмі «На роздоріжжі»! — І вона розсміялася, хороше розсміялась: відверто, молодо, добродушно. Цей сміх не був неприємним Престо. Він навіть сам посміхнувся, що з ним бувало рідко, причому, як це не дивно, став менш смішним, потім зітхнув і відповів:
— Так, справді на роздоріжжі… Ваше ім’я, місіс? Луїза Кальгаун? Дуже добре. Показуйте ж моє нове житло.
Двоповерхова вілла з балконами, верандами, кількома ванними кімнатами була обставлена розкішно. Але не все в цій розкоші сподобалося суворому смаку Престо. Занадто багато килимів, гобеленів, бронзи, статуеток, картин, строкатості оздоблення і стилів.
«Усе це на смак грошовитих лантухів, які нічого не розуміють у мистецтві», подумав Престо і з задоволенням згадав свою віллу, яку він обставляв з такою старанністю. Тут були роялі і дорогі радіоприймачі, телефони і телеграфні апарати, бібліотека, більярд. Слуги розміщалися в окремій прибудові. Вони повинні були з’являтись і зникати, мов казкові джини, які підкоряються паличці чарівника, не турбуючи свого володаря, якщо в них немає потреби.
— Як вам подобається? — запитала сестра.
— Прекрасно! Чудово! — неуважно відповів Престо. Йому хотілося швидше залишитися самому. Чим ближче був рішучий момент «перевтілення», тим більше хвилювався Престо. Він навіть сам дивувався цьому хвилюванню, тому що не зовсім розумів його причину. Адже все вже вирішено. І нічого страшного немає. Це все одно, що перемінити старий, зношений костюм на новий… А якийсь тривожний голос підіймався з глибини свідомості: «Ще не пізно відмовитись од цієї витівки».
Залишившись сам, Престо вийшов на велику, заставлену квітами веранду другого поверху. Сів у плетене крісло так, що кущ квітучого олеандра закривав його, сам же він міг добре бачити піщану дорогу за ґратами саду, який оточував віллу.
Був вечір. Сонце заходило за невидимим океаном. Нерухоме повітря пахло квітами. Престо закурив сигару і поринув у роздуми.
Але рух на стежці відвернув його увагу.
Ось на спеціальній триколісній колясці, широкій, мов найширше сидіння багатомісного автомобіля, санітар повіз якусь безформну лілову масу, в якій ледве можна було пізнати розпливчасті обриси людської фігури. Маса колихалася, неначе холодець або тісто, що ось-ось потече через край діжки. Це жінка з ліловим обличчям, у ліловому платті…
Пройшла незвичайна пара — худий, мов жердина, чоловік, футів сім на зріст і карлиця. Чоловік повільно, по-журавлиному, переступав схожими на ходулі ногами, карлиця котилася, немов клубочок. Вони жваво розмовляли. Велетень комічно нахиляв голову і навіть згинався, щоб бачити обличчя своєї супутниці. Хто знає, може, чарівник Цорн зрівняє їх у зрості, дасть їм красиву зовнішність і створить нову пару люблячих сердець?
Ще одна коляска — повний чоловік із слоновими ногами.
«Що воно за звіринець!» мимоволі думав Престо, забуваючи про себе. Велике виробництво природи також має свій брак, і його немало. Тут зібрані тільки ті, хто має змогу заплатити Цорну десятки і сотні тисяч доларів за своє лікування. А скільки бідняків до кінця життя не можуть позбутися своєї потворності і Престо належить до щасливців, які мають змогу перетворити себе на нормальну людину. І було б нерозумно не скористатися з цієї змоги! Рішучість Престо в його намірах «перевтілитися» зросла.
На столику тихо і мелодійно задзвонив телефон. Одночасно задзвонили дзвоники в усіх кімнатах. Де б не був жилець, він скрізь міг чути дзвоник, і йому лишалося тільки простягнути руку до трубки телефону. Так усувалася необхідність появи слуг, які могли завдати зайвих турбот.
— Алло! — сказав Тоніо, прикладаючи трубку до вуха.
— Пробачте, містер Престо, — почувся чоловічий голос. — Говорить швейцар. Одна міс хоче вас бачити.
Престо скривився. Яка-небудь поклонниця-психопатка довідалася про його приїзд. Невже й тут від них не буде спокою? І Престо вже хотів відповісти, що стомився з дороги і не може прийняти відвідувачку, як раптом почув по телефону уже жіночий голос:
— Містер Престо! Я дуже, дуже прошу прийняти мене у важливій справі. Я заберу у вас лише кілька хвилин.
У голосі було стільки благання і, головне, тривоги, що Престо завагався. А може, це якась хвора хоче попередити його про небезпеки лікування? Адже і у Цорна можуть бути невдачі. Зацікавив Престо і голос жінки: йому здалося, що він зовсім недавно чув його. Сестра? Ні, інша. І Престо відповів:
— Добре. Слуга проведе вас. Скажіть йому, що я на верхній західній веранді.
Звиклий до уваги, Престо не вважав за потрібне іти назустріч.