— Але ж, кажуть, він страшенно багатий.
— Ніяке багатство не розвіє горя матері, у якої нещасні діти! — відповіла Еллен. — Забалакалась я з вами, а ще не кінчила прибирати.
— Міс Еллен, а мені можна піти з вами в кіно?
— Можна! — милостиво відповіла Еллен уже з глибини кімнати.
В кіно йшла картина «Престо-ковбой» — одна з його ранніх самостійних робіт.
Сидячи рядом з Еллен у темному залі і дивлячись на екран, Тоніо згадував час, коли знімався цей фільм. Ім’я Престо вже гриміло. Власники кінопідприємств старалися переманити його, журналісти стежили за кожним його кроком. Себастьян, мов злий і непідкупний цербер, суворо оберігав усі входи в будинок. На територію ж кіностудії хазяїн не пускав нікого стороннього. І ось під час постановки масової сцени з багатьма статистами-ковбоями, один догадливий журналіст ухитрився верхи, в костюмі ковбоя в’їхати в заборонену зону і змішатися з натовпом статистів. А там, скориставшись із перерви в кінозйомці, пробрався до Престо і зробив спробу інтерв’юїрувати його. Ця витівка розсмішила Престо, але все ж він не відповів на жодне запитання журналіста, що не перешкодило заповзятливому газетчикові надрукувати докладне інтерв’ю, яке обійшло всі газети. Чого тільки не було в цьому інтерв’ю! І гадане одруження Тоніо Престо з удовою-мільйонершою місіс У., і новий договір, який нібито запропонувала містерові Престо найбільша кінофірма: вона обіцяла йому утримання «втроє більше за цивільний лист англійського короля», і творчі плани Престо, який пише сценарій нового фільму «Створення світу» і гратиме роль Адама… Усе це було настільки безглуздо, дико і неймовірно, що Престо навіть не написав спростування. Але американська публіка, жадібна до всіляких сенсацій, кілька днів тільки й говорила про це інтерв’ю. Інтерес до Престо зріс ще більше… А тепер? Тепер він нішо, «табуля раза» — чиста зі-скоблена дошка, на якій ще невідомо, що буде написано…
У залі глядачів лунали дружні вибухи сміху. І Еллен сміялася чи не найбільше.
Чи добре зробив Престо, змінивши свою зовнішність? Чи не було це фатальною помилкою?.. Трусячись від сміху, Еллен хитнулась, і її плече доторкнулося до плеча Тоніо. І від цього дотику Престо якось раптом відчув своє тіло, молоде, здорове. Між ним і Еллен, між ним і жінками всього світу, між ним і коханням, якого йому так бракувало в житті, вже не було стіни потворності. Заради цього варто пожертвувати багато чим, навіть славою. Сама слава не може дати стільки щастя і насолоди, як любов! А славу можна завоювати і вдруге. Тільки б знайти своє обличчя!
Навіть тут, у кіно, він шукав нового шляху. Комік він чи трагік? Сміх чи сльози повинен викликати своєю грою?.. Престо здавалося, що він вагається тільки між цими двома шляхами, не знаючи, на який стати. В його підсвідомості відбувалася своя, складна і напружена робота.
Тоніо вийшов з низів народу. В нього було гірке, голодне дитинство. Він пізнав злигодні, залежність маленької людини від примхи володарів життя. Все це породжувало симпатії і антипатії, робило добір життєвих явищ. Різноманітні факти, вуличні сцени, які йому доводилося спостерігати, прочитані в книгах випадки і думки інших людей, промайнувши в його свідомості, опускалися в темні глибини підсвідомості і там піддавались обробці та систематизації. І коли збиралося достатньо матеріалу, коли всі ці розрізнені факти, думки, враження зливалися в єдине ціле, вони раптом спливали на поверхню свідомості як готові рішення.
Це й трапилося з Престо в кіно наприкінці сеансу. Він ще не міг охопити нову думку в усіх деталях, але головне було знайдено. Так, він знайшов своє нове обличчя! його охопила така радість і таке хвилювання, що він вигукнув, як колись Архімед, що знайшов закон питомої ваги:
— Еврика! Знайшов!
Зал кіно дрижав од сміху, і вигук Престо потонув у шумі. Тільки сусід з правого боку здивовано глянув на нього, а Еллен запитала:
— Ви щось загубили і знайшли?
— Так! Усе гаразд! — відповів Престо і зітхнув на повні груди. — Я знайшов свою питому вагу! — промовив він тихо.
Болісні вагання, роздуми нового Будди скінчилися! Він наче народився заново. Ніякі труднощі попереду не лякали його.
— Кінець! — з жалем сказала Еллен, коли екран погас.
— Початок! — весело обізвався Престо. І на запитливий погляд Еллен відповів: — Якийсь індійський мудрець сказав, що всякий кінець є одночасно й початок — початок чогось нового.
Всю дорогу додому Тоніо був надзвичайно жвавий і веселий. Це помітила Еллен.
— Я не знала, що ви такий забавний, — сказала вона. — Вас наче підмінили, або немовби ви знайшли бумажник, туго набитий доларами.
— І підмінили, і бумажник знайшов! — вигукнув Престо. — Дивіться, Еллен, які чудові зорі, яка чудова ніч!
— Ви ще й поет?
— Звичайно, поет. Хочете, напишу вам вірш?.. Еллен! А у вас немає бажання самій грати в кіно? Бути артисткою?
— Грати в кіно-о? Та я й ступити не вмію! — відповіла дівчина сміючись.
— Якби ви тільки змогли лишитися сама собою… Кіноартистки одержують багато грошей…
— Ні, не хочу бути кіноартисткою, — відповіла Еллен. — Вони всі такі кривляки. — І Еллен так комічно поворушила плечима, наслідуючи салонним левицям великого світу, що Тоніо розсміявся.
— Ви, здається, єдина в світі жінка, яка не хоче бути кіноартисткою. Ким же ви хочете бути? Чи думали ви про своє майбутнє?
— Що ж про нього думати? Воно й без моїх думок прийде, — відповіла дівчина. — Настане кращий час, дядько знову дістане місце учителя, я знайду роботу…
— Потім?
— Потім… Потім вийду заміж і виховуватиму дітей.
«Все той же оптимізм середнього американця! Бідолаха! Скільки розчарувань чекає тебе!» подумав Престо і сказав:
— Хай збудуться ваші бажання!
ЗАГАДКОВА ЗНАХІДКА
Престо й справді немов підмінили. Еллен здивовано стежила за своїм пожильцем. Раніше Адам Сміт уранці ліниво валявся на траві під сосною або ж годинами сидів з вудочкою на березі озера. Тепер пожилець виявляв надзвичайну енергію. Щоранку писав у своїй кімнаті багато листів або робив якісь виписки з книг, часто ходив на пошту, де одержував кореспонденцію до запитання. Ця кореспонденція за останні дні дуже збільшилася. Пожилець повертався з цілими пачками листів і газет. Одного разу, прибираючи в його кімнаті, Еллен з цікавості глянула на аркуш паперу, вкритий замітками та цифрами, і прочитала:
«У всьому світі 52000 кінотеатрів на 21 мільйон місць.
Капітали, вкладені в ці театри: 11 мільярдів золотих марок, 60 % цієї суми припадає на Америку.
Інвестиції(вкладення капіталів) у кіноіндустрію Америки досягають 2 мільярдів доларів.
Вартість фільмів— від 200 тисяч до 2’/2 мільйонів і більше доларів кожний.
Протягом року виготовляється 700 художніх фільмів.
Витрати виробництва в процентах:
Оклади артистів: 25
Плата за приміщення та ін.: 20
Декорації: 19
Оклади режисерів, асистентів та операторів: 10
Сценарій: 10
Витрати по натурній зйомці: 8
Плівка: 5
Костюми: 3
__________
100
Витрати однієї кінофабрики(Голлівуд) — кілька мільйонів доларів на тиждень. На зарплаті: 71 письменник, 31 директор, 49 «зірок», армія акторів, технічні службовці…
Вартість кінотеатру— мільйон і більше доларів.
Банк— хазяїн над усіма студіями, над Голлівудом, над 27 тисячами кінотеатрів. Цензура фільмів банком.
Відвідуваннякіно в Америці — близько 10 мільйонів чоловік у день Ціни — від 25 центів до 2 доларів і більше; перший екран — від 2 доларів.
Реклама— тільки газетна — 5 мільйонів доларів.
Р.S.Деякі цифри застарілі. Перевірити новими даними…»