— Як вам подобається цей куточок?
Підлога була заслана килимом. На круглих столах стояли лампи з шовковими абажурами і лежали купи нових американських та європейських журналів і газет. Біля віконного простінку, серед живих квітів, стояв бюст Афіни.
— Дуже подобається, — відповіла Еллен.
— Ну от, якщо хочете, ви тут і працюватимете. Я зачислю вас у сценарний департамент.
— У департа-а-мент! — сказала протягом Еллен, — А що мені робити?
— Ви стежитимете за газетами та журналами і робитимете вирізки. Що і як, я покажу вам. Робота цікава. У вільний же час — уся бібліотека в вашому розпорядженні. Згодні?
— Спробую, якщо справлюся.
— Справитесь! — упевнено відповів Престо.
Але він зовсім не думав залишити дівчину на цій роботі. Ще там, на березі Ізумрудного озера, він вирішив, що Еллен повинна бути артисткою на нові ролі нових сценаріїв. У неї для цього є всі дані. Обережно і поволі він добиватиметься своєї мети. А поки що треба дати Еллен яку-небудь роботу, щоб вона не нудьгувала. Причому дівчині буде приємно, що вона сама заробляє.
Але Престо розумів, скільки труднощів стоїть на його шляху. Тоніо пам’ятав, з яким недовір’ям і упередженням поставилась Еллен до його пропозиції спробувати себе в кіно. «Та я ж і ступити не вмію!» відповіла вона. А тимчасом усе, чого він хотів од Еллен, це те, щоб вона і перед апаратом лишалася тільки сама собою. Але тут планам Престо загрожувала небезпека. Він знав, як швидко жінки асимілюються в новому оточенні, знав їх мімікрію — здатність підроблятися під оточення. Простеньке плаття, в якому він зустрів дівчину, в першу хвилину заспокоїло його, але потім Тоніо подумав: біля Ізумрудного озера Еллен і не могла зробити іншого. Не було матерії, гарної кравчихи, модних журналів та, мабуть, і грошей. Але що буде з нею, коли вона ввійде в артистичне коло? Жодна жінка, тим більше молода, не захоче бути золушкою серед інших. Еллен почне наряджатися і, що ще гірше, наслідувати жести, манери поводитись, почне переймати у цих кривляк найгірше. А нема нічого страшнішого, в більшій мірі позбавленого смаку, вульгарного, як підробка, невдале наслідування аристократичних манер! Тоді Еллен пропала для екрана… Але Престо сподівався, що здорова простота, яку прищепили дівчині умови життя, і розумне виховання старого Баррі врятують її від цього розкладаючого впливу.
У бібліотеку зайшов Себастьян і сказав:
— Вас викликають у контору, містер!
Престо важко зітхнув, йому не хотілось іти, але сьогодні він ще не був у конторі, а там, мабуть, уже десятки людей чекають його.
— Добре. Передайте по телефону, що зараз я виїжджаю, — відповів Тоніо і звернувся до Баррі: — Ну що ж, містер, якщо ви не стомилися з дороги, їдьмо зі мною. Я познайомлю вас із своїми найближчими помічниками.
НЕСПОДІВАНИЙ УСПІХ
Чим далі посувалися справи, тим більше перешкод доводилося переборювати Престо. На нього ополчилися всі сили американської реакції і капіталу. В газетах було повно грязних інсинуацій і наклепів на недавнього улюбленця всієї країни, «який продався червоним». Знову піднялася кампанія проти «людини, що втратила обличчя». Газети вимагали перегляду справи і позбавлення Престо майнових прав. Щоб відбитись од цих нападок, Престо доводилося підписувати все нові й нові крупні чеки на ім’я спритного, але жадібного Пірса. Нависла загроза і кримінального обвинувачення в крадіжці у Цорна медикаментів та в «отруєнні» цілої групи кінопрацівників і державних службовців: Прокурора, губернатора…
Кілька днів підряд газети друкували з коментаріями інтерв’ю, яке дала журналістам Люкс: жінки вміють мстити!
Вона розповідала, як Престо «на колінах благав її взяти участь у його підприємстві, щоб урятувати його від неминучого краху. Але вона з обуренням відкинула його запрошення, не бажаючи плямувати своє ім’я в цій грязній, антигромадській, злочинній справі, спрямованій проти американського народу і честі американської демократії…»
Еллен, шукаючи в газетах і журналах потрібні статті, читала ці замітки. Зустрічаючись із Престо, вона енергійно висловлювала своє обурення. Престо вже не радий був, що дав їй таку роботу, хоч щире обурення Еллен і зворушувало його. В цій гарячності було щось більше, ніж почуття обуреної справедливості, і він з новим інтересом придивлявся до дівчини.
— Нічого, міс Еллен! Усе це звичайна річ, і для мене в цьому немає нічого несподіваного. Боротьба на життя і смерть — непорушна основа нашої прославленої демократії. І ми боротимемось. А ви допоможете мені?
— Я готова зробити все, щоб допомогти вам! — палко і щиро вигукнула Еллен.
Престо був зворушений. Він узяв її руку і сказав:
— Можливо, ця допомога буде потрібна мені дуже скоро. Не забудьте ж своєї обіцянки!
Він вирішив скористатись її настроєм і з часом добитися згоди на участь у фільмі. Справа з героїнею-прач-кою у Престо не ладилася. Відомі і досвідчені артистки відмовлялися грати прачку, а молоді, перебуваючи під впливом умовних штампів кінозірок, не справлялися з роллю. їх прачки нагадували танцівниць із мюзік-холла або графинь, які змушені прати, але були дуже далекі від образу справжньої трудівниці. І тому репетиції поки що відбувалися без зйомок.
Щоб відвернути увагу Еллен від газет, які прикро вражали її, і швидше досягти мети, Тоніо часто казав їй:
— Досить про газети. їдьмо краще зі мною в кіностудію.
Дівчина охоче згоджувалася. Таємничий закулісний світ кіно цікавив її. А Престо тонко вів свою лінію. В її присутності він навмисне доручав роль героїні артисткам, які зовсім не підходили до цього. І коли вони, наче танцюючи фокстрот, починали тупцювати біля ночов або виймали білизну двома пальчиками з відставленими мізинцями, немов цукерку з бонбоньєрки, Еллен не могла стриматися від посмішки та глумливих зауважень і інколи обурено вигукувала:
— От чудна! Та хіба ж це так робиться? Вона ніколи не бачила, як білизну перуть, полощуть, розвішують!
— А ви їй покажіть! — удавано байдуже сказав одного разу Престо. Еллен засоромилась, але Тоніо вів своє: — Ви тільки зробите їй добру послугу. Сподіваюсь, ви не соромитесь того, що вмієте прати білизну?
Престо влучив у ціль.
— Анітрохи, — відповіла вона. — Я вважаю, що ніяка чорна робота не принижує людини. Дозвольте мені! — звернулася Еллен до артистки і взялася за роботу так невимушено, ніби вона була в сторожці на березі Ізумрудного озера.
На щастя, побоювання Престо не виправдались: Еллен не втратила простоти і природності своїх рухів. Токіо, бачачи її роботу, затамував подих, а Гофман, що, не знімаючи, як звичайно, стояв на своєму місці біля апарата, якось крякнув і раптом завзято почав крутити ручку.
«Навіть Гофмана пройняло!» з радістю подумав Престо,
Артисти уважно і трохи здивовано дивилися на Еллен. У студії стало зовсім тихо. Цю напружену тишу порушував тільки сухий тріск апарата. А Еллен, не звертаючи уваги, прала. Коли, нарешті, вона закінчила, Гофман перестав крутити ручку і закричав на всю кіностудію:
— Знайшли! Знайшли, хай йому чорт! Та це ж надзвичайно гарно вийшло!
І артисти, — здебільшого молодь, ще не заражена духом заздрості,— дружно зааплодували. Еллен, сама того не усвідомлюючи, показала всім найбільшу висоту всякого мистецтва — простоту.
І тільки тепер, бачачи несподіваний ефект свого виступу, вона зніяковіла і почервоніла. Всі поздоровляли її, Гофман не міг заспокоїтись. Він тряс Еллен руки і кричав:
— Тепер ми переможемо! Ви природжена…
— Прачка! — додала Еллен.
— Природжена артистка! Повірте мені, старому вовку! Те, що іншим дається з величезними труднощами, роками навчання, вам само йде в руки.
— Це, може, тому, що артисти грають, — заперечила Еллен, — а я навіть не думала про гру.
— Ви жили. Це якраз і треба, — гарячився Гофман. — Чим більше гри, штучності, тим гірше. Ви ж самі не раз чули, як містер Престо просить артистів: «Тільки, будь ласка, не грайте!»