«Це скінчиться»,— подумав Чілден. Колись це скінчиться. Сама ідея місця. Не буде уже правителів та підлеглих, лише люди.
І все ж він тремтів від страху, уявляючи, як стукає в їхні двері. Він зазирнув у свій записник. Подружжя Касоура[4]. Його впустять і, поза сумнівом, запропонують чай. Чи зробить він все, як належить? Чи знатиме, як поводитися і що говорити потрібної миті? А може, осоромить себе, мов тварина, припустившись якоїсь жахливої нетактовності?
Дівчину звали Бетті. «У її виразі обличчя було стільки розуміння»,— подумав він. Ніжний, співчутливий погляд. Звісно, навіть за цей короткий час вона зуміла розгледіти його надії та поразки.
Надії... У нього раптом запаморочилося в голові. Які прагнення, безумні, якщо не самовбивчі, він плекав? Однак стосунки між японцями і янкі, хоча частіше — між чоловіком-японцем і жінкою-янкі — траплялися. «Це...» — Чілден здригнувся від самої лише гадки. До того ж вона одружена. Він придушив у собі цей вихор мимовільних думок і почав поспіхом відкривати ранкову пошту.
Він помітив, що руки й досі тремтять. А потім згадав про зустріч із містером Таґомі, призначену на другу,— тут руки перестали тремтіти і неспокій перетворився у рішучість. «Я повинен вигадати щось, що його влаштує»,— вирішив він. Але звідки це взяти? Як? Що обрати? Зателефонувати. Постачальники. Здатність вести справи. Роздобути повністю відреставрований форд 1929 року з тканинним верхом (чорним). Влучити в десятку, щоб забезпечити його прихильність назавжди. Новісінький тримоторний літак для доставки пошти, знайдений в алабамському ангарі навіть не розпакованим. І так далі. Муміфікована голова містера Б. Білла[5] з шапкою сивого волосся. Сенсаційний американський артефакт. Завоювати собі репутацію у вищому товаристві експертів по всьому тихоокеанському узбережжю, а також на Рідних Островах.
Шукаючи натхнення, він закурив цигарку з марихуаною чудової марки «Земля усмішок».
Френк Фрінк лежав у ліжку у своїй кімнаті на Гейз-стрит і думав, як підвестися. Сонце світило крізь жалюзі на купу одягу, що звалилася на підлогу. Десь там і його окуляри. Чи не наступить він на них? «Потрібно пробратися до ванної якось інакше». Проповзти чи прокотитися. Голова боліла, але суму він не відчував. Він вирішив, що не варто озиратися назад. Котра це? Годинник на нічному столику. Одинадцята тридцять! Нічого собі. Але він не вставав.
«Мене звільнено».
Напередодні він неправильно повівся на фабриці. Його затягнуло у недоречну розмову із містером Віндемом-Метсоном, який мав приплюснуте обличчя з носом, як у Сократа, перстень з діамантом та золоту запальничку. Інакше кажучи, владу. Трон. Думки Фрінка сонливо плуталися.
«Так. Тепер мене внесуть у чорний список. Мої навички нічого не варті — я не маю роботи». П'ятнадцять років досвіду. Втрачено.
А тепер він мав постати перед Комісією з оцінювання робітників для перегляду його розряду. Оскільки він ніяк не міг визначити, що за стосунки у Віндема-Метсона із піноками[6] — маріонетковим білим урядом у Сакраменто, то не знав і міри впливу свого колишнього роботодавця на справжніх господарів, японців. КОР управляли піноки. Йому доведеться постати перед чотирма-п'ятьма білими товстунами середнього віку на кшталт Віндема-Метсона. І якщо там його не реабілітують, він звернеться до однієї з імпортно-експортних Торгівельних Місій із керівництвом у Токіо, що мали відділення по всій Каліфорнії, в Орегоні, Вашингтоні та в тій частині Невади, що входила до Тихоокеанських Штатів Америки. Але якщо і це звернення не матиме успіху...
Він лежав і дивився у стелю, на старий світильник, а в голові роїлися плани. Наприклад, він міг пробратися через кордон до Штатів Скелястих Гір. Але вони були певною мірою пов'язані з ТША і могли його видати. Як щодо Півдня? Він відсахнувся. Брр. Тільки не це. Він, білий, мав би там достатньо місця, власне, навіть більше, ніж тут, у ТША. Але... Такого місця він не хотів.
Іще гірше, що ціла павутина ниточок, економічних, ідеологічних і бозна яких іще пов'язувала Південь із Райхом. А Френк Фрінк був євреєм.
Насправді його звали Френк Фінк. Він народився на Східному узбережжі, у Нью-Йорку, і в 1941-му, якраз після падіння Росії, його призвали до армії США. Коли японоси взяли Гаваї, його послали на Західне Узбережжя. Коли війна завершилася, він опинився саме тут — з японського боку лінії розмежування. І сьогодні, п'ятнадцять років по тому, він усе ще був тут.
У 1947-му, в День капітуляції, він фактично ошалів від люті. Охоплений ненавистю до японосів, він присягнувся помститися. Свою службову зброю, ретельно змащену і запаковану, він закопав на глибині десяти футів у підвалі — до того дня, коли він і його побратими повстануть. Однак він тоді не взяв до уваги, що час — найкращий лікар. Коли він зараз думав про свій план, про велику криваву бійню, про очищення від піноків та їхніх господарів, то почувався так, наче переглядає вицвілий випускний альбом зі школи, зустрічаючись із власними хлоп'ячими сподіваннями. Френк «Золота рибка» Фінк збирається стати палеонтологом і присягається одружитися з Нормою Праут. Норма Праут була найгарнішою дівчиною у класі, schones Mädchen[7], і він справді присягався одружитися з нею. Які ж це давні спогади! Все одно що слухати Фреда Аллєна[8] або дивитися фільми з В. К. Філдсом[9]. Із 1947 року він бачився і розмовляв, мабуть, із шістьма-сімома сотнями японців, і бажання завдати шкоди якомусь із них після перших кількох місяців просто перестало з'являтися. Воно вже не мало сенсу.
Хоча... Був такий собі містер Омуро, який прибрав до рук велику частку орендного житла у центральній частині Сан-Франциско і став на певний час орендодавцем Френка. Гниле яблуко. Акула. Він ніколи нічого не ремонтував, ділив кімнати на дедалі менші закутки і підвищував платню... Омуро висотував жили із бідняків, особливо з безробітних колишніх військових, які ледь животіли у роки депресії на початку п'ятдесятих. Однак саме одне із японських торгових представництв відрізало голову Омуро за його корисливість. І сьогодні про таке порушення жорстких, суворих, але справедливих японських законів ніхто й помислити не міг. Варто було віддати належне чесності японських окупаційних чиновників, особливо тих, що прийшли після падіння Військового уряду.
Згадавши про сувору стоїчну чесність Торгових представництв, Фрінк відчув себе певніше. Навіть Віндема-Метсона зметуть, як набридливу муху, хоч він і власник корпорації «В.-М.». Принаймні на це він сподівався. «Здається, я й справді вірю у всю цю балаканину про Єдність і Процвітання у Тихоокеанському альянсі»,— сказав він собі. Дивно. Якщо озирнутися на ті часи, коли все лише починалося, тоді це здавалося такою неприкритою брехнею... Порожньою пропагандою. Але тепер...
Він піднявся з ліжка і, нетвердо тримаючись на ногах, пішов до ванної. Вмиваючись та голячись, він слухав по радіо обідній випуск новин.
«Не будемо зневажати ці зусилля»,— сказало радіо, коли Фрінк на якусь мить перекрив гарячу воду.
«Не будемо»,— гірко подумав він. Він знав, про які саме зусилля йдеться. І все ж таки було щось кумедне у цих огрядних похмурих німцях, які походжали Марсом у червоній пилюці, де ще не ступала нога людини. Намилюючи щоки, Фрінк почав наспівувати під ніс сатиричну пісеньку: Gott, Неп Kreisleiter. Ist dies vielleicht der Ort wo man das Konzentrationslager bilden kann? Das Wetter ist so schon. Heiss, aber dock schon...[10]
4
Прізвища
5
Очевидно, йдеться про Буффало Білла, знаменитого американського військового, мисливця за бізонами та шоумена.
6
8
9
10
О боже, пане крайсляйтере. Можливо, на цьому місці ми могли б збудувати концентраційний табір? Погода така чудова. Спекотно, але, попри все, чудово