Повернувшись від телефону-автомата, вона виявила, що Джо знову поринув у читання «Сарани», нахмуривши чоло і нічого навколо не помічаючи.
— Хіба ти не збирався дати мені почитати цю книжку? — запитала вона.
— Можливо, поки я буду за кермом,— сказав Джо, не відриваючи погляду.
— Ти хочеш бути за кермом? Але ж це моя машина!
Він не відповів, просто читав далі.
Роберт Чілден стояв за касою, коли побачив, що в магазин входить сухорлявий чоловік, високий і темноволосий. Костюм трохи старомодний, великий кошик із вербової лози. Торговий представник. Однак без життєрадісної усмішки. Натомість його суворе обличчя мало похмурий непривітний вигляд. «Він радше схожий на слюсаря чи електрика».
— Ви від кого? — гукнув Чілден чоловікові, коли впорався із клієнтом.
— Ювелірна фірма «Едфренк»,— пробурмотів той.
Він поставив кошик на один із прилавків.
— Ніколи про таку не чув.
Чілден неквапливо підійшов до чоловіка, поки той доволі незграбно відкривав кошик.
— Ручна робота. Кожна річ унікальна. Неповторна. Мідь, латунь, срібло. Є навіть залізо гарячої ковки.
Чілден зазирнув у кошик. Метал на чорному оксамиті — незвично.
— Ні, дякую. Ми таке не продаємо.
— Але ж це зразки американських художніх ремесел. Сучасних.
Заперечливо хитаючи головою, Чілден рушив назад до каси.
Чоловік впродовж певного часу метушився біля своїх оксамитових дощечок та кошика. Він не виймав дощечки повністю, але й не ховав їх. Здавалося, він і сам до кінця не розуміє, що робить. Склавши руки на грудях, Чілден спостерігав за ним, обдумуючи різноманітні справи, які чекали на нього сьогодні. На другу була призначена зустріч — він мав показати старовинні чашки раннього колоніального періоду. Потім о третій з університетської лабораторії надійде ще одна партія артефактів після перевірки їхньої автентичності. За останні кілька тижнів він перевіряв дедалі більше предметів. Після того прикрого випадку з кольтом.
— Це не покриття,— сказав чоловік із кошиком, показуючи браслет.— Справжня мідь.
Чілден кивнув, нічого не відповівши. Чоловік ще затримається тут на якийсь час, перекладатиме з місця на місце зразки свого товару, але врешті-решт забереться.
Задзвонив телефон. Чілден зняв слухавку. Клієнт запитував про стародавнє крісло-качалку, дуже цінну річ, яку Чілден мав допомогти полагодити. Ремонт ще не було завершено, і Чілдену довелося знайти якесь переконливе пояснення. Позираючи у вікно на густий потік машин, він заспокоював і втішав. Нарешті клієнт, трохи втихомирившись, повісив слухавку.
«У цьому немає сумніву»,— подумав він, завершивши розмову. Ця історія з кольтом стала для нього значним потрясінням. Він уже не дивився на свій товар з таким побожним захопленням. Навіть незначний сумнів має великі наслідки. Схоже на те, як маленька дитина відкриває для себе світ. «Тут видно зв'язок з нашими першими роками,— міркував він.— Йдеться не лише про історію Сполучених Штатів, а й про нашу особисту історію також. Так, немовби хтось спробував поставити під сумнів справжність нашого свідоцтва про народження. Або наші спогади про тата.
Наприклад, можливо, я насправді не пригадую Франкліна Делано Рузвельта. Просто бачу синтетичний образ, вибудований із різноманітних уривків розмов. Міф, витончено вбудований у тканину мозку. Як міф Геплвайта[71]. Міф Чіппендейла. Чи, радше, щось у стилі „за цим столом їв Авраам Лінкольн. Користувався цим старим срібним ножем, виделкою, ложкою. Ви цього не бачите, але факт залишається фактом“».
Біля іншого прилавка той чоловік досі копирсався зі своїми дощечками і кошиком.
— Ми можемо виготовляти прикраси на замовлення. Оригінальна робота. Якщо хтось із ваших клієнтів захоче щось особливе.
Продавець говорив придушеним голосом; він прочистив горло, позираючи то на Чілдена, то на прикрасу, яку тримав у руках. Він явно не знав, як піти.
Чілден мовчки всміхався.
«Не моя проблема. Хай сам думає, як піти, зберігши обличчя чи ні.
Такий дискомфорт важко витримати. Але ж йому не обов'язково бути продавцем. У цьому житті ми всі страждаємо. Наприклад, я. Цілими днями догоджати японосам, як-от містер Таґомі. Однієї їхньої інтонації достатньо, щоб нагадати мені про моє місце, принизити мене».
І тут йому дещо спало на думку: «Цей чолов'яга явно недосвідчений. Це одразу видно. Може, я міг би щось взяти на реалізацію. Чому б не спробувати?»
— Гей,— покликав Чілден.
Чоловік швидко перевів на нього зосереджений погляд.
Підійшовши до нього, досі зі складеними на грудях руками, Чілден сказав:
— Тут наче недовге затишшя. Нічого не обіцяю, але ви можете показати деякі речі. Ось ці дошки,— вказав він.
Чоловік кивнув і почав розчищати собі місце на прилавку. Він знову відкрив кошик і почав копирсатися поміж обтягнутих оксамитом дощечок.
«Він витягне все,— зрозумів Чілден,— методично розкладатиме ще годину. Метушитиметься і поправлятиме, поки все не впорядкує. Сподіваючись. Молячись. Щомиті скоса позираючи на мене, щоб перевірити, чи мені цікаво. Бодай трохи».
— Коли закінчите, я подивлюся, якщо не буду надто заклопотаний.
Чоловік працював гарячково, наче вжалений.
Згодом у крамницю увійшло кілька клієнтів, і Чілден привітав їх. Він спрямував свою увагу на них та на їхні бажання і забув про торгового представника, який розкладав свій товар. Той, оцінивши ситуацію, рухався непомітно, не привертаючи до себе уваги. Чілден продав чашку для гоління, майже збув килимок ручної в'язки і прийняв завдаток за шерстяний плед. Хвилини минали. Врешті покупці пішли. У крамниці знову не лишилося нікого, крім нього й торгового представника.
Той закінчив. Уся його колекція прикрас лежала на прилавку, застеленому чорним оксамитом.
Неквапливо підійшовши до нього, Роберт Чілден запалив сигарету «Земля посмішок» і стояв, перевалюючись вперед-назад і щось наспівуючи собі під ніс. Торговий представник нічого не говорив. Обоє мовчали.
Нарешті Чілден простягнув руку і показав на шпильку.
— Мені подобається оця.
— Дуже гарна,— хапливо відказав продавець.— Ви не знайдете жодних подряпин від полірування. Наприкінці все оброблялося порошком із оксидом заліза. І вона не потьмяніє. Ми вкрили її шаром лаку, тому вона збережеться на довгі роки. Найкращий промисловий лак, який тільки можна дістати.
Чілден злегка кивнув.
— Ось що ми зробили: застосували перевірені часом промислові технології до виготовлення ювелірних прикрас. Наскільки мені відомо, досі ніхто так не працював. Ніяких кріплень. Лише метали. Зварювання і спаювання,— він помовчав.— Застібки спаювалися вручну.
Чілден узяв два браслети. Потім шпильку. Далі ще одну. Він потримав їх трохи в руках, тоді відклав убік. Обличчя торгового представника смикнулося. Надія.
— То це... — почав Чілден, роздивляючись етикетку з ціною на намисті.
— Роздрібна ціна. А нам ви платите п'ятдесят відсотків. І якщо ви купите, скажімо, десь на сто доларів, ми робимо ще додаткову двовідсоткову знижку.
Чілден одну за одною відклав декілька прикрас. Із кожною прикрасою, яку він відкладав, торговий представник хвилювався щоразу більше, говорив дедалі швидше, врешті повторюючи вже сказане і навіть промовляючи нісенітниці собі під ніс і дуже поквапливо. «Він справді думає, що я щось куплю»,— зрозумів Чілден. Його вираз обличчя нічого не виказував, поки він і далі перебирав прикраси.
— Оця особливо гарна,— пробелькотів продавець, коли Чілден витягнув велику підвіску і зупинився.
— Гадаю, ви вибрали найкраще. З того, що в нас було,— засміявся чоловік.— У вас справді гарний смак.
У нього бігали очі. Він подумки підраховував усе, що вибрав Чілден. Загальну вартість угоди.
71
Очевидно, йдеться про легендарного англійського мебляра XVIII століття