Але більше, ніж будь-що інше, його привабив насамперед її ексцентричний вираз обличчя. Джуліана без жодної причини вітала незнайомців лиховісною, знудженою посмішкою Мони Лізи, від якої ті змовкали на півслові, не знаючи, чи їм вітатися у відповідь. І Джуліана була такою привабливою, що частіше за все вони таки казали «привіт», після чого Джуліана спокійно линула далі. Фрінк спочатку думав, що вона просто недобачає, але врешті-решт вирішив, що так проявлялася запекла, по-іншому непримітна недоумкуватість, яка містилася в самій серцевині її єства. І скінчилося тим, що ці проблиски посмішок, якими вона вітала незнайомців, як і її рослинна, мовчазна манера приходити та йти, яка немов говорила «я-на-таємному-завданні», почали його дратувати. Але навіть тоді, коли всьому вже майже настав кінець, коли вони так страшенно сварилися, він і далі бачив у ній не що інше, як безпосередній витвір Бога, закинутий у його життя з причин, яких він ніколи не зміг би дошукатися. І саме тому — з огляду на певне релігійне чуття або віру, яку мав щодо неї, — він не міг змиритися з її втратою.
Зараз видавалося, що вона так близько... ніби досі належить йому. Цей невгамовний дух все ще не полишив його життя, нишпорячи в його кімнаті в пошуках чогось... що б там Джуліана не шукала. А також у його голові, варто було йому лише взятися до оракула.
Сидячи на ліжку, посеред холостяцького безладу, готуючись вийти і розпочати свій день, Френк Фрінк замислився про те, хто ще у величезному лабіринті Сан-Франциско саме цієї миті звертається до оракула. І чи всі одержують таку ж похмуру відповідь? Чи був дух цієї Ситуації так само несприятливим для них, як для нього?
2
Містер Нобусуке Таґомі сидів, шукаючи поради у священній П'ятій книзі конфуціанської мудрості, таоїстському оракулі, впродовж століть відомому під назвою «І цзін» або «Книга змін». Опівдні його почала діймати тривога щодо зустрічі з містером Чілденом, призначеної на другу.
З його офісних приміщень, розташованих на двадцятому поверсі ділового центру «Ніппон-таймс» на Тейлор-стрит, відкривалася панорама затоки. Крізь скляну стіну видно було, як до бухти входять кораблі, пропливаючи під мостом «Ґолден Ґейт». Тієї миті за Алькатрасом саме виднівся вантажний корабель, але містер Таґомі не зважав. Підійшовши до стіни, він потягнув за мотузку і опустив бамбукові жалюзі. Краєвид зник, у великому центральному кабінеті стало темніше. Мружитися від сліпучого світла уже не доводилося. Тепер він міг зосередитися.
Він вирішив, що йому не під силу задовольнити клієнта. Хоч би з чим прийшов містер Чілден, на клієнта це не справить враження. «Потрібно визнати це,— сказав він собі,— але ми принаймні можемо докласти зусиль, щоб не роздратувати його. Не образити його негідним подарунком».
Клієнт незабаром мав прибути в аеропорт «Сан-Франциско» елітною німецькою ракетою Мессершміт-9-E. Містер Таґомі ніколи такими не літав. Зустрічаючи містера Бейнса в аеропорту, доведеться зберігати байдужий вигляд, навіть якщо ракета виявиться величезною. «Зараз потрібно попрактикуватися». Вставши перед настінним дзеркалом, він прибрав стриманого, трохи знудженого виразу, ретельно стежачи, щоб його холодне обличчя нічого не виказувало. «Так, містере Бейнс, дуже багато шуму від них, сер. Годі зосередитися на читанні. З іншого боку, зі Стокгольма до Сан-Франциско можна долетіти усього за сорок п'ять хвилин». Чи варто потому вставити слівце про несправності німецької техніки? «Ви чули новини по радіо? Ця катастрофа над Мадагаскаром... Мушу сказати, що у старих поршневих літаків є свої переваги».
Дуже важливо уникати політики. Адже він не знає поглядів містера Бейнса щодо основних проблем сучасності. Але про них усе одно може зайти мова. Містер Бейнс, напевно, дотримується нейтральної позиції, адже він швед. З іншого боку, він полетів «Люфтганзою», а не «Скандинавськими авіалініями». Обережні дипломатичні маневри... «Містере Бейнс, я чув, гер Борман дуже хворий, і Партія восени призначить нового райхсканцлера. Це лише плітки, сер? Прикро, що між Райхом і Тихоокеанією така недовіра».
У теці на його столі лежала вирізка з «Нью-Йорк Таймс» із фрагментами нещодавньої промови Бейнса. Зараз містер Таґомі уважно її вивчав, трохи схилившись: контактні лінзи йому підібрали не зовсім вдало. Містер Бейнс говорив про необхідність ще один раз — вже дев'яносто восьмий, здається? — пошукати запаси води на Місяці. «Ми ще можемо вирішити цю надзвичайно сумну дилему,— цитувала Бейнса газета.— Місяць — наш найближчий сусід, але водночас від нього дуже мало користі, якщо не зважати на суто воєнні потреби». «Sic!» — подумав містер Таґомі, вдаючись до статусного латинського слова. Ось, здається, і ключик до містера Бейнса. «Просто військової вигоди йому замало»,— зазначив він для себе.
Натиснувши кнопку внутрішнього переговорного пристрою, містер Таґомі сказав:
— Міс Ефрайкян, зайдіть до мене з диктофоном, будь ласка.
Вхідні двері ковзнули вбік, і з'явилася міс Ефрайкян, зачіску якої цього дня прикрашали блакитні квіти.
«Бузок»,— зауважив містер Таґомі. Удома, на Хоккайдо, його вважали професіоналом у сфері садівництва.
Міс Ефрайкян, висока темноволоса вірменка, вклонилася йому.
— Пристрій готовий?
— Так, містере Таґомі.
Міс Ефрайкян сіла, ввімкнувши портативний диктофон на батарейках.
— Я запитав у свого оракула: «Чи буде успішною наша із містером Чілденом зустріч?» — почав містер Таґомі,— і мене стривожила отримана відповідь — зловісна гексаграма «Перевага великого». Балка просідає. Надто великий тиск у центрі. Брак рівноваги. Немає в цьому Шляху-Дао.
Диктофон шумів.
Містер Таґомі замовк, про щось міркуючи.
Міс Ефрайкян вичікувально дивилася на нього, шум диктофона припинився.
— Попросіть містера Ремзі зайти на хвилинку, будь ласка,— сказав він.
— Так, містере Таґомі.
Вона встала, відклала диктофон і, цокаючи підборами, залишила кабінет.
Увійшов містер Ремзі із великою текою накладних під пахвою. Молодий, усміхнений, він був одягнений у вузькі блакитні джинси без ременя, дуже популярні серед сучасних модників, а комір його сорочки в клітинку акуратно обвивала краватка-шнурок у стилі американського Середнього Заходу.
— Як життя, містере Таґомі? Класний день сьогодні, сер.
Містер Таґомі вклонився йому.
Побачивши це, містер Ремзі напружився і вклонився у відповідь.
— Я радився з оракулом,— сказав містер Таґомі, коли міс Ефрайкян знову сіла, ввімкнувши диктофон.— Як ви знаєте, містер Бейнс, який незабаром прибуде до нас особисто, дотримується нордичної ідеології щодо так званої східної культури. Я міг би спробувати схилити його до кращого розуміння, вразивши автентичними китайськими манускриптами або нашою керамікою епохи Токуґава...[16] Однак ми не беремося змінювати чужі переконання.
— Ясно,— відповів містер Ремзі.
Його європеоїдне обличчя скривилося від болісних розумових зусиль.
— А відтак ми догодимо його упередженням, подарувавши йому натомість безцінний американський артефакт.
— Так.
— Сер, ви за походженням американець. Хоча й завдали собі клопоту змінити колір обличчя на темніший,— додав він, уважно роздивляючись містера Ремзі.
— Це солярій,— пробурмотів містер Ремзі,— просто щоб поповнити запаси вітаміну D.
Але його виказав принижений вираз обличчя.
16