— Гаємо час,— сказав генерал.— Прикро, але цього не уникнути.
— Так.
Минуло десять хвилин. Обоє мовчали.
— Даруйте, сер,— сказав нарешті містер Ремзі, нервуючи,— якщо я не потрібен, я залишу вас.
Містер Таґомі кивнув, і містер Ремзі вийшов.
— Чаю, генерале?
— Ні, сер.
— Сер,— сказав містер Таґомі,— маю визнати, що мене діймає страх. У цій зустрічі мені вчувається щось моторошне.
Генерал схилив голову.
— Містер Бейнс, якого я зустрів і прийняв у себе вдома, стверджує, що він швед. Однак пильне спостереження переконує в тому, що насправді він німецький посадовець високого рангу. Я кажу про це, бо...
— Будь ласка, продовжуйте.
— Дякую. Генерале, його хвилювання з приводу цієї зустрічі наводять мене на думку про зв'язок між нею й політичним переворотом у Райху.
Містер Таґомі не згадав про ще один факт: йому відомо, що генералу не вдалося прибути вчасно.
— Сер, ви зараз намагаєтеся вивідати інформацію, а не повідомити мені щось.
У його сірих очах світилася батьківська доброта. Гніву там не було.
Містер Таґомі прийняв цей докір.
— Сер, моя присутність на цій зустрічі — проста формальність, щоб обдурити нацистських шпигунів?
— Звісно. Ми зацікавлені у тому, щоб підтримувати певну легенду. Містер Бейнс — представник стокгольмського підприємства «Тор-Ам Індастріз», суто ділова людина. Я — Шінджіро Ятабе.
«А я Таґомі,— подумав той.— Це моя роль».
— Поза сумнівом, нацисти відстежували переміщення містера Бейнса,— сказав генерал.
Поклавши руки на коліна, він сидів рівно, мов струна. «Немовби винюхує, чи не пахне десь удалині бульйоном із яловичини»,— подумав містер Таґомі.
— Однак, щоб його викрити, їм доведеться вдатися до законних засобів. Це і є справжньою метою: не обманути їх, а вимагати дотримання процедури, якщо вони таки довідаються правду. Наприклад, як ви розумієте, тепер вони не можуть просто застрелити містера Бейнса, аби його знешкодити... А якби він приїхав без цієї легенди, то це було б можливим.
— Розумію,— сказав містер Таґомі.
«Скидається на якусь гру,— вирішив він,— але вони знають ментальність нацистів. Отже, гадаю, в цьому є сенс».
Задзвонив внутрішній переговорний пристрій. Почувся голос містера Ремзі:
— Сер, прийшов містер Бейнс. Провести його до вас?
— Так! — вигукнув містер Таґомі.
Відчинилися двері, і увійшов містер Бейнс, бездоганно вдягнений, у дбайливо випрасуваному і прекрасно пошитому костюмі. Обличчя в нього було спокійне.
Генерал Тедекі підвівся, містер Таґомі також. Усі троє вклонилися.
— Сер,— звернувся містер Бейнс до генерала,— я капітан Рудольф Веґенер із морської контррозвідки Райху. Гадаю, ви розумієте, що я представляю лише себе, а також деяких неназваних приватних осіб, а не якісь урядові відділи чи установи.
— Гере Веґенер, я розумію, що ви аж ніяк не можете бути офіційним представником жодного із органів уряду Райху. Я тут перебуваю неофіційно, як приватна особа, яка завдяки колишній службі в імператорській армії має, так би мовити, доступ до тих кіл у Токіо, які бажають вислухати ваше повідомлення.
«Дивна розмова,— подумав містер Таґомі,— але в ній немає нічого неприємного. Навпаки, щось майже музичне. Якесь життєдайне полегшення».
Вони сіли.
— Одразу перейду до суті,— сказав містер Бейнс.— Я хотів би поінформувати вас і тих, до кого ви маєте доступ, що у Райху уже доволі довго триває розробка програми під назвою Lowenzahn, «Кульбаба».
— Так,— сказав генерал, кивнувши, немовби йому вже доводилось чути про це раніше, але містеру Таґомі здалося, що він з нетерпінням очікує на продовження.
— «Кульбаба» передбачає сутичку на кордоні між Сполученими Штатами і Штатами Скелястих Гір.
Генерал кивнув, ледь помітно усміхаючись.
— На підрозділи Сполучених Штатів буде здійснено напад, і вони завдадуть удару у відповідь, перейшовши кордон та атакуючи регулярні частини ШСГ, розквартировані неподалік. У військових Сполучених Штатів є докладні карти розташування армійських підрозділів Середнього Заходу. Це перший етап. Другий етап передбачає заяву Німеччини щодо цього конфлікту. На допомогу Сполученим Штатам буде надіслано загін добровольців із вермахту, однак це лише прикриття.
— Так,— сказав генерал, слухаючи його.
— Основна мета операції «Кульбаба» — надпотужний атомний удар по Рідних Островах, без жодного попередження,— містер Бейнс помовчав.— Знищення імператорської родини, сил територіальної оборони, основної частини флоту, мирного населення, промисловості, ресурсів.
— А заморські території залишаться на розтерзання Райху,— сказав генерал Тедекі.
Містер Бейнс промовчав.
— Що ще? — запитав генерал.
Здавалося, містер Бейнс розгубився.
— Дата, сер?
— Усе змінилося через смерть Бормана. Принаймні таке моє припущення. Я зараз не маю контакту із контррозвідкою.
— Продовжуйте, гере Веґенер,— швидко сказав генерал.
— Ми радимо японському уряду втрутитися у внутрішні справи Райху. Принаймні я приїхав сюди саме з такою порадою. Деякі групи в Райху підтримують операцію «Кульбаба», деякі — ні. Покладалися надії на те, що незгодні з операцією зможуть прийти до влади після смерті канцлера Бормана.
— Однак за час вашого перебування тут гер Борман помер, і склалася інша політична ситуація. Райхсканцлером став доктор Ґеббельс. Сум'яттю покладено край.— Генерал помовчав.— Як фракція переможця ставиться до операції «Кульбаба»?
— Доктор Ґеббельс — палкий прихильник операції.
Містер Таґомі, на якого вони не зважали, заплющив очі.
— А хто виступає проти?
— Генерал СС Гайдрих,— долинув до містера Таґомі голос містера Бейнса.
— Я дуже здивований,— сказав генерал.— І я маю щодо цього сумніви. Це достовірна інформація чи лише припущення, ваше й ваших колег?
— Сходом — територією, яку зараз контролює Японія,— правитиме Міністерство закордонних справ. Люди Розенберґа працюватимуть безпосередньо з Канцелярією. Протягом минулого року через це велися численні запеклі суперечки між найвищими чинами. Я маю фотокопії зроблених нотаток. Поліція хотіла взяти все під свій контроль, але отримала відмову. Їм доручили колонізацію космосу. Марс, Місяць, Венера. Це буде їхня зона відповідальності. Щойно було досягнуто такого розподілу, поліція кинула всі сили на космічні програми та протидію «Кульбабі».
— Суперництво,— сказав генерал.— Одне угруповання використовується у грі проти іншого. Їх зіштовхує між собою фюрер. Відтак на його владу ніхто не зазіхає.
— Так,— сказав містер Бейнс,— тому мене й прислали сюди, щоб просити вашого втручання. А втрутитися ще можна, ситуація не є однозначною. Знадобиться ще багато місяців, перш ніж доктор Ґеббельс зміцнить свою владу. Йому доведеться зламати поліції хребта, можливо, навіть стратити Гайдриха та інших лідерів СС та СБ. Коли це буде зроблено...
— Ми повинні підтримати Службу безпеки? — перервав генерал Тедекі.— Найжорстокіших представників німецького суспільства?
— Так,— сказав містер Бейнс.
— Імператор ніколи не погодиться на такий крок. Він сприймає елітні війська Райху — всі, в яких носять чорну уніформу, усі ці мертві голови, замкову систему — як зло.
«Зло,— подумав містер Таґомі,— він має рацію. І ми повинні допомогти йому взяти гору, щоб вижити? Чи в цьому полягає парадокс нашого земного існування?
Не можу розв'язати цю дилему. Визнати, що людина повинна діяти у такій моральній невизначеності. У цьому немає Шляху, все перемішано. Суцільний хаос світла й темряви, тіні та матерії».
— У Райху лише вермахт має водневу бомбу,— сказав містер Бейнс.— Коли чорні сорочки використовували цю зброю, то винятково під наглядом армії. За часів Бормана уряд ніколи не давав поліції доступу до атомної зброї. В операції «Кульбаба» усе буде здійснюватися під контролем ОКВ[82] — верховного командування вермахту.
— Я це усвідомлюю,— сказав генерал Тедекі.
— Чорні сорочки значно жорстокіші за вермахт, але мають менше влади. Ми повинні брати до уваги лише реальність, реальну владу. А не етичні міркування.
82