— Запевняю, що зберіг свою закоріненість у... — містер Ремзі запнувся, підшуковуючи слова,— не повністю розірвав зв'язки із... місцевими етнічними звичаями.
— Записуйте, будь ласка,— звернувся містер Таґомі до міс Ефрайкян.
Знову зашумів диктофон.
— Звернувшись до оракула й отримавши двадцять восьму гексаграму Да Го, я потім одержав ще й несприятливу дев'ятку на п'ятому рівні. Ось її текст:
Це явно вказує на те, що о другій годині містер Чілден нічого вартісного нам не запропонує.
Містер Таґомі помовчав.
— Варто визнати, що я не можу покладатися на власні судження, коли йдеться про американські витвори мистецтва.
Він замислився, добираючи слова.
— Ось чому мені потрібні ви, містере Ремзі, адже ви, так би мовити, за походженням належите до корінного населення. Поза сумнівом, ми повинні докласти усіх можливих зусиль.
Містер Ремзі не відповідав, однак, хоч він і силкувався приховати свою реакцію, його обличчя видавало образу, злість і німе придушене роздратування.
— Отже, я знову звернувся до оракула. З міркувань безпеки я не можу озвучити вам, містере Ремзі, про що я запитував.
Інакше кажучи, його тон означав: «Я не можу розголошувати ті важливі питання, над якими ми тут працюємо, перед вами та вашим пінокським поріддям».
— Достатньо зазначити, що я одержав дуже неоднозначну відповідь. Вона змусила мене надовго замислитися.
Містер Ремзі і міс Ефрайкян уважно дивилися на нього.
— Йдеться про містера Бейнса,— сказав містер Таґомі.
Вони кивнули.
— Моє запитання щодо містера Бейнса таємними шляхами Дао привело до гексаграми Шен, сорок шостої. Сприятливе віщування. Шістка на початковому рівні і дев'ятка на другому.
Таґомі запитував: «Чи вдасться мені успішно провести переговори з містером Бейнсом?» І дев'ятка на другому рівні запевняла, що вдасться:
Очевидно, містера Бейнса задовільнив би будь-який подарунок від Торгового представництва, вручений за люб'язного посередництва містера Таґомі. Однак, запитуючи, містер Таґомі хотів дізнатись про дещо інше, що засіло глибоко в його душі, хоча сам він це ледь усвідомлював. І оракул, як це часто траплялося, прочитав це важливіше, приховане запитання, відповідаючи на перше, явне, доклав зусиль, щоб відповісти на нього також.
— Як нам відомо,— продовжив містер Таґомі,— містер Бейнс привезе детальний опис нових ливарних форм, винайдених у Швеції. Якщо ми успішно підпишемо угоду з його компанією, то зможемо замінити багато рідкісних металів, які ми використовуємо зараз, пластмасою.
Тихоокеанія уже багато років намагалася отримати від Райху допомогу у галузі синтетичного виробництва. Однак німецькі хімічні гіганти, зокрема «І.Г. Фарбен», не ділилися своїми патентами, досягнувши, по суті, світової монополії у виробництві пластмас, особливо поліестерів. У такий спосіб Райх утримував перевагу над Тихоокеанією у торгівлі, а у сфері технологій вирвався щонайменше на десять років уперед. Космічні ракети, які запускалися з Festung Europa, легкі, побудовані здебільшого із термостійкої пластмаси, були такими міцними, що могли витримати навіть зіткнення з великим метеоритом. Тихоокеанія не мала нічого подібного. Вона й далі використовувала природні матеріали, як-от деревина, і, звичайно ж, всюдисущі металеві сплави. Містера Таґомі дратувала сама думка про це. На промислових виставках він бачив деякі німецькі досягнення, зокрема автомобіль, побудований повністю із синтетичних сплавів, D.S.S. — Der Schnelle Spuk[17]. У валюті ТША він коштував близько шестисот доларів.
Але оте приховане запитання (він би ніколи не відкрив його пінокам, які швендяли офісами торгового представництва) стосувалося особливого статусу містера Бейнса — на це натякала зашифрована телеграма з Токіо. По-перше, Таґомі рідко отримував шифровані повідомлення — вони зазвичай використовувалися для справ, пов'язаних із безпекою, а не з торгівлею. Крім того, шифр був метафоричним, заснованим на поетичних алюзіях, до яких вдавалися, щоб збити з пантелику нишпорок з Райху — звичайний код, хоч би який складний, вони б все одно розгадали. Отже, очевидно, що токійські урядовці хотіли приховати зміст повідомлення саме від Райху, а не від напівлояльних угруповань на Рідних Островах. Ключові слова «знежирене молоко в його раціоні» відсилали до «Фартуха», похмурої пісні, в якій була викладена ця ідея: «Фальшоване чи справжнє перед нами? Он молоко знежирене прикинулось вершками». «І цзін», коли містер Таґомі звернувся до неї, підтвердила його здогад:
Прийде сильний чоловік. Щоправда, він не відповідає своєму середовищу, оскільки занадто різкий і мало зважає на формальності. Проте, завдяки своєму чесному характеру, він отримує відповідь...
Здогадка містера Таґомі полягала в тому, що містер Бейнс — не той, за кого себе видає, і що справжня мета його приїзду у Сан-Франциско — не підписання угоди про нові форми для лиття. Іншими словами, містер Бейнс — шпигун.
Однак містер Таґомі й гадки не мав, що він за шпигун, на кого працює і яка його мета.
О тринадцятій сорок Роберт Чілден з великою неохотою замкнув двері «Американських художніх ремесел». Він виставив свої важезні сумки на тротуар, підкликав велотаксі і наказав китайозі відвезти його до будівлі «Ніппон-таймс».
Китайоза із виснаженим обличчям, згорблений та вкритий потом, хапаючи ротом повітря прошварґотів, що йому все ясно, і почав складати сумки містера Чілдена у таксі. Потім, влаштувавши самого містера Чілдена на вкритому килимком сидінні, китайоза ввімкнув лічильник, заліз на своє місце і почав крутити педалі, прокладаючи шлях між автомобілями та автобусами по Монтґомері-стрит.
Увесь день Чілден витратив на пошуки речі, яку можна було б запропонувати містеру Таґомі, і тепер, проносячись повз будівлі, відчував непереборну гіркоту й тривогу. Але разом із тим — радість перемоги. Завдяки своєму особливому вмінню, здатному діяти осібно від нього самого, він знайшов саме те, що потрібно. Містера Таґомі це мало б заспокоїти, а його клієнта, хоч би ким він був, сповнити захватом. «Я завжди задовольняю бажання своїх клієнтів»,— подумав Чілден.
Якимось дивом він зумів роздобути примірник першого номеру першого тому коміксів «Тіп-топ» у майже ідеальному стані. Цей артефакт тридцятих років, один із найперших коміксів, посідав особливе місце серед американських старожитностей. Колекціонери невпинно полювали на нього. Звісно, він прихопив із собою ще й інші речі, які планував показати спочатку, поступово підводячи до книжки коміксів, яка лежала у самому центрі найбільшої сумки, надійно запакована у шкіряну теку й китайський шовковий папір.
У велотаксі надривалося радіо, перекрикуючи радіо інших таксі, автомобілів та автобусів. Чілден не чув — він уже призвичаївся. Не зважав він і на величезні неонові рекламні оголошення, якими було спотворено фасади чи не всіх високих будівель. Врешті, він мав власну неонову вивіску — вночі вона блимала у такт з усіма іншими в місті. А як іще заявити про себе? Потрібно тверезо мислити.
Врешті-решт, гомін радіо, вуличний шум, рекламні вивіски та люди заколисали його, присипляючи внутрішні тривоги. І приємно було відчувати, як тебе везе інша людина, як напруження м'язів китайози трансформується у ритмічну вібрацію. «Такий собі розслаблюючий механізм»,— подумав Чілден. Коли не тобі доводиться докладати зусилля заради інших, а навпаки. І коли ти — хоча б ненадовго — зайняв вище місце.