«Я маю повернутися,— вирішила вона,— або зателефонувати. Зупинитися біля телефону-автомата».
«Усе так по-дурному вийшло,— подумала вона, їдучи далі, шукаючи, де можна припаркуватися і зателефонувати.— Хто б міг подумати про таке хоча б годину тому? Коли ми заселялися у готель, коли ходили крамницями... Ми от-от мали вдягнутися і піти вечеряти. Ми навіть могли б податися до нічного клубу». Вона помітила, що знову плаче; сльози скрапували з кінчика носа на блузку. «Шкода, що я не запитала в оракула. Він мав усе знати і застеріг би мене. Чому я не запитала? Я могла це зробити коли завгодно, десь у дорозі або навіть ще до від'їзду». Вона почала мимоволі стогнати. Цей звук, це виття, яке вона ніколи не чула від себе, нагнав на неї жаху, але вона не могла придушити його у собі, навіть коли зціпила зуби. Моторошне завивання, виспівування, голосіння й далі виривалося у ніс.
Вона припаркувалася, не зупиняючи двигун. Сиділа, трусячись, заклавши руки в кишені пальта.
— Господи,— безпорадно сказала вона собі,— що ж, гадаю, таке трапляється.
Вона вийшла з машини і дістала з багажника валізу. Відкривши її на задньому сидінні, вона рилася в одязі та взутті доти, доки не знайшла два томи оракула в чорній палітурці. Там, на задньому сидінні, досі не зупиняючи двигун, вона почала підкидати три десятицентові монети Штатів Скелястих Гір. Їй присвічувала вітрина універмагу. «Що мені робити? — запитала вона.— Скажи мені, що робити, благаю».
Гексаграма сорок друга. «Прибуток». Другий, третій, четвертий та верхній рівні активні. Отже, гексаграма трансформується у сорок третю, «Рішучі дії». Вона поглинала рядки очима, схоплюючи і вибудовуючи в голові послідовності значень, поєднуючи їх та роблячи висновки. Господи... Ситуацію було описано достеменно — ще одне диво. Усе, що трапилося, поставало у неї перед очима, схематично, ніби креслення:
Подорож. Вирушити і зробити щось важливе, не лишатися тут. А тепер рівні. Вона ворушила губами, шукаючи...
А тепер шістка на третьому рівні. Від цих слів у Джуліани запаморочилося в голові:
Князь — це про Абендсена. Печать — новий примірник його книги. «Нещасливі події» — оракул знав, що трапилося з нею. Цей кошмар із Джо, чи як там його насправді звуть.
Вона прочитала текст до четвертої шістки:
«Я маю туди поїхати,— усвідомила вона,— навіть якщо Джо мене переслідуватиме».
Вона пробігла очима останній змінний рівень, дев'ятку зверху:
«Боже мій,— подумала вона,— це про вбивцю, про гестапівців. Оракул каже мені, що Джо або хтось такий, як він, хтось інший приїде до Абендсена і вб'є його». Вона швидко перейшла до гексаграми сорок три. Судження:
Отже, немає сенсу повертатися у готель і переконуватися, що з Джо покінчено: це безнадійно, замість нього пришлють інших. Оракул повторює, навіть наполягає: їдь до Шаєнна і попередь Абендсена, хоч би як небезпечно це було. «Я маю повідомити йому правду».
Вона закрила книгу.
Повернувшись за кермо, вона знову влилася в потік машин і швидко розібралася, як виїхати з центральної частини Денвера на широкий північний автобан. Вона тиснула на газ з усіх сил, двигун якось дивно постукував, кермо і сидіння трусилися, у бардачку все гриміло.
«Спасибі доктору Тодту за ці автобани»,— казала вона собі, пролітаючи крізь темряву, в якій видно було лише її власні фари та розмітку на дорозі.
О десятій вечора через проблеми з шиною вона все ще не дісталася до Шаєнна, і тепер їй лишалося тільки з'їхати з шосе й пошукати, де зупинитися на ніч.
На дорожньому знаку попереду вона прочитала: «Грілі — п'ять миль».
«Завтра вранці знову в дорогу»,— сказала вона собі через кілька хвилин, повільно проїжджаючи центральною вулицею Ґрілі. Вона побачила декілька мотелів із вивісками про наявність вільних місць, отже, з цим не було проблем. «Я зараз маю зателефонувати Абендсену і сказати, що приїду»,— вирішила вона.
Припаркувавшись, вона знесилено вибралася з машини, рада можливості нарешті розігнути ноги. Цілий день у дорозі, з восьмої ранку. Неподалік на вулиці вона побачила цілодобову крамницю й рушила туди, сховавши руки в кишені пальта. Невдовзі вона опинилася в закритому просторі телефонної кабіни, прохаючи операторку з'єднати її з довідковою службою Шаєнна.
Телефонний номер Абендсенів — слава Богу — був у довіднику. Вона докинула двадцятип'ятицентових монет, і операторка з'єднала їх.
— Доброго вечора,— швидко відповів жіночий голос, енергійний, доволі приязний і молодий. Поза сумнівом, жінка була приблизно такого самого віку, як Джуліана.
— Місіс Абендсен? — сказала Джуліана.— Чи можу я поговорити з містером Абендсеном?
— Назвіться, будь ласка.
— Я прочитала його книгу і приїхала аж із Каньйон-Сіті, штат Колорадо. Зараз я у Ґрілі. Я планувала дістатися до вас сьогодні, але не встигаю, тому хотіла б запитати, чи можна буде навідатись завтра.
Помовчавши, місіс Абендсен відповіла, так само приязно:
— Так, уже пізно, а ми лягаємо спати доволі рано. Чи мали ви якусь... особливу причину для зустрічі з моїм чоловіком? Він зараз дуже зайнятий.
— Я хотіла поговорити з ним.
Власний голос звучав для Джуліани монотонно і безбарвно. Вона втупилася у стіну кабінки, безсила щось додати — у неї боліло тіло, в пересохлому роті відчувався неприємний присмак. Крізь скло вона бачила продавця. Він обслуговував чотирьох підлітків, які замовили молочні коктейлі. Вона прагнула бути поряд із ними і майже не слухала відповідь місіс Абендсен. Їй дуже хотілося освіжитися прохолодним напоєм, а до нього взяти сендвіч із куркою чи щось таке.
— Готорн працює, як йому заманеться,— говорила місіс Абендсен своїм веселим енергійним голосом.— Якщо ви приїдете завтра, я нічого не можу обіцяти: можливо, він увесь день буде в роботі. Але якщо ви готові до цього...
— Так,— перервала Джуліана.
— Я знаю, що він залюбки поспілкується з вами кілька хвилин, якщо зможе,— продовжувала місіс Абендсен,— але, будь ласка, не засмучуйтеся, якщо трапиться так, що він не матиме часу, щоб з вами поговорити чи бодай привітатися.
— Ми прочитали його книгу, і вона нам дуже сподобалася,— сказала Джуліана.— Я взяла її з собою.