Він почервонів, махав руками.
Актор обережно закрив рота (весь час він намагався щось сказати і держав рот відкритим) і подивився на репортера.
Той прокашлявся і з убійчим сарказмом звернувся до окулярів:
— А дозвольте вас запитати, громадянине: чи знаєте ви, де ви перебуваєте?
Людина в окулярах здивовано підвела брови:
— Дивне запитання! Та на пароплаві ж! На Дніпрі.
— Ні, я не про те. Я про країну. Ви перебуваєте на території Української Соціалістичної Радянської Республіки, громадянине.
Чоловік в окулярах швидко захитав головою:
— Так-так-так! Я прегарно це розумію: дуже ще молода республіка. Цілком зрозуміло, що ви не встигли ще засвоїти духу сучасної цивілізації. Але ж треба прагнути цього. Ви мусите якнайшвидше скористати з гігантського досвіду світової культури.
— Культури реклами?
— І реклами, і взагалі.
Актор за спиною людини в окулярах спіймав погляд репортера, постукав зігнутим пальцем себе по лобі, потім по столику і показав на людину в окулярах.
Репортер співчутливо хитнув головою і рішуче потвердив:
— Єсть трошки.
5
Його не можна було зупинити.
Артист і репортер нагадували мені необачних механіків, що ненароком пустили в хід незнайому машину і тепер не знають, як її зупинити.
А машина працювала, як скажена, і не думала зупинятись. Миготіли шпиці, свистіли колеса, скреготіли шестерні від страшної швидкости.
— Ах, громадяни! — Він часто зривав окуляри, витирав скло, блимав очима, захоплено верещав. — Даю вам слово чести, що ви навіть не уявляєте собі, як сучасна культура — куль-ту-ра! — перевернула й перебудувала життя високоцивілізованих країн. Я вже не кажу про дрібниці побуту: електричні пилосмоки, капелюхи з електровітрогонами, механічні мозоленищителі, радіоприймачі замість пряжок на жіночих підв’язках. Це справді дрібниці, хоч без них і важко уявити собі день цивілізованої людини. Але ви погляньте глибше. Погляньте глибше, колеги. Порівняйте старовину з нашими часами — і вас охопить гордість перед могутністю людської культури. Згадайте хоча б оцю славетну історію з отим царем... Як його пак звали? Ага, за це злочинство так його й прозвали — Ірод. Ну, цей самий, що наказав винищити немовляток! Біжать по вулицях озброєні мечами вояки, вдираються до хат, хапають дітей за ноги, шваркають голівками об каміння, розрубують на шматки... Кров, галас матерів, виття, бруд, бр-р-р!.. Волосся догори лізе!
— Ну, тепер цей жах неможливий, — махнув рукою репортер.
— Звичайно, ні! — зрадів чоловік в окулярах. — Тепер десяток аеропланів з отруйними газами кружляє десь на височині сімсот метрів — і за пів години можна виконати найскладніше завдання! Чисто й акуратно! Без всяких там криків, скреготу і бруду. Га?
Або цей випадочок, коли євреї тікали через Червоне море, а за ними слідком вороги. Скільки турбот, неприємностей, поки те море розступилося і євреї пройшли серед двох водяних стін! А потім — скільки благань, щоби бог знову з’єднав ті стіни і вороги захлинулися. Жах! Ну, а коли б євреї та мали б, наприклад, пів десятка аеропланів з бомбочками, а в бомбочках — бацили чуми? Непогано, га? Під прикриттям отаких чумних аеропланів можна спокійно собі накивати п’ятами без усяких турбот. Не доженуть, будьте певні.
Або ця неймовірна кустарщина: бій груди на груди, як це практикувалось за старих часів, та ще й тепер слабо цивілізовані народи вживають цих способів. Це ж бич людськости, ганьба! Уявіть ви собі цю «війну»: озвірілі люди кидаються один на одного, розрубують голови, настромлюють на багнети. Вилуплені очі, вищирені зуби, прокльони, передсмертний зойк, кров, шматки людського м’яса, хрустіння ламаних кісток! — бр-р...
Репортер стиснув кулака так, що нігті йому вп’ялися у долоню, і схвильовано промовив:
— Ви маєте рацію. Це ганьба людськости. Сподіваймось, що незабаром цей кошмар зникне назавжди. Світова рево...
— Спізнились! — захоплено гукнув чоловік в окулярах. — Спізнилися, друже! Цей жах, ця ганьба, на честь цивілізованого людства, вже відійшла в історію. Чого ви дивитесь? Так! Найновіші гармати тепер б’ють на п’ять, десять, п’ятдесят кілометрів. Ви не тільки не чуєте огидного галасу розірваних людей, ви не бачите навіть цілі. Математика! Механіка! Наука! Раніше, щоб потопити ворожий пароплав, вам треба було братись на абордаж, рубати, стріляти, колоти, палити. Пожежа на пароплаві — люди кидаються у воду, перегризають одне одному горлянки за право сісти в шлюпку... Діти верещать... репається від огню дитяча шкіра... смердить паленим людським м’ясом...