— Ой! — застогнав актор, — залиште! Це недостойно культурних людей.
— Атож! Справедливо воліли відмітити: не-до-стой-но! Культурні люди так і не роблять. Підводний човен помічає ворожий пароплав, легенький натиск пальця на електричну кнопку в комфортабельній каюті — і далекий гул висадженого в повітря судна сповіщає вас, що ворожий пароплав уже не існує. Можете спокійно допивати вашу каву. Так! Вже за часів італо-турецької війни парадно одягнені італійські офіцери, бомбардуючи ворожі береги, затишно сиділи собі в каютах, пили шампанське і, натискуючи довгими аристократичними пальцями електрокнопки своїх гармат, бились об заклад один з одним на шампанське, хто зіб’є більше димарів на ворожих будинках!
Він витер піт з лоба і задоволено хитнув головою, як фокусник після важкого вдалого номера.
Репортер схопився з крісла, потанцював на місці, обурено смикнув чоловіка в окулярах за рукав.
— Слухайте, ви! — він не міг найти слова. — Ви той... ви не смійтесь! Ви смієтесь, громадянине!
— Та що ви, бог з вами! І на думці не маю. У мене є тогочасні газети. Даю вам слово чести. Повірте ви мені. Запевняю вас, що культура просочується в саму гущу повсякденного життя і освітлює його теплим промінням гуманности. От ви, наприклад — напевне проти смертної кари?
— Так! Ми — проти! — схопився за всіх репортер.
— Я так і знав. Ви говорите, як личить поступовим людям молодої нації. Чудесно. Ви проти смертної кари. Ви проти цього жаху, страхіття людськости, цього кричущого варварства, що ми бачимо скрізь по некультурних країнах.
— Так. Ми проти.
— Авжеж! Я здивувався б, коли було б навпаки. Ви ж тільки подумайте собі: засуджують людину до повішання. Кат своїми брудними руками одягає на шию засудженому натертий милом мотуз. Потім вибиває з-під його ніг лаву. Вилуплені очі, перекривлене жахом обличчя, піна з рота, конвульсійні смикання і нарешті — смерть від задушення. О-о, яке паскудство!
— Справді!
— Або садовлять на палю, або відтинають голову! Кров, бруд, гидота!
— Катів не мине кара, — скривився репортер. — Тут ми з вами згодні на сто процентів.
— Ще б пак! — переможно гукнув чоловік в окулярах. — Хто ж не засудить таке варварство? От через це мені так гірко було читати в одному з журналів: «Кривава розправа над Сакко й Ванцетті»[4]. Яка неймовірна, свята наївність! «Кривава розправа»! Та де ж тут кров, прошу вас? Електричне крісло новітньої конструкції, легкий натиск на кнопку в суміжній кімнаті (жодної крови, крику) — і людина вже мертва. І ви спокійно можете везти її до крематорію! Легко, швидко, безболісно! Культура й гуманність завжди йшли поруч. Чи не правду я кажу, га?
Артист і репортер мовчки переглянулися. По обличчі репортера бігали червоні плями.
Громадянин в окулярах гордовито посміхався.
— Але цього замало, шановні! Світло цивілізації сягає вже далеко за межі культурних країн. Так-так, прошу вас пересвідчитися.
Він витяг з бокової кишені зім’ятий номер «Комуніста», старанно розгладив його і, переможно глянувши на всіх своїми швидкими очима, голосно прочитав:
— «Пекін, 25-го числа. Міністерство юстиції пекінського уряду замовило за кордоном кілька машин виконувати смертні вироки. За допомогою нових машин смерть наступатиме по скінченні однієї хвилини. В оголошеному з цього приводу повідомленні сказано, що міністерство юстиції, замовляючи нові машини...»
Він гордовито й урочисто підняв угору вказівний палець:
— «... керувалося гуманними міркуваннями, бо за нинішньої практики злочинці часто вмирають у жахливих муках».
Він з виглядом недосяжної переваги оглянув присутніх:
— Ну-бо, що ви на це скажете? Чи не правду я кажу, що дух новітньої освіченої, глибоко демократичної цивілізації несе світові новий ренесанс, відродження, світло гуманности?
— Безперечно! — гаряче-саркастично гукнув репортер. — Про це свідчать події в Хіні, рух в Індонезії, поступ в Індії... Ох, ви! — репортер стиснув кулаки. — Од ваших слів одгонить таким засліпленням, такою самовпевненою обмеженістю, що... — репортер заскреготів зубами й зашипів: — Ух, ви! Дрібний буржуа, міщанин, гнилий філістер[5], запліснявілий обиватель! Та ні! Що я кажу! Я ображаю обивателя, порівнюючи його з вами! Останній сліпий обиватель посоромиться такої сліпоти! Знаєте, хто ви є? Ви... ви...
4
Сакко Нікола (1891-1927) й Ванцетті Бартоломео (1888-1927) — робітники-анархісти, учасники руху за права робітників, вихідці з Італії, які жили у США. Засуджені до смертної кари за недоведеними обвинуваченнями, страчені на електричному стільці. Неправосудний вирок Сакко й Ванцетті викликав резонанс у всьому світі.
5
Філістер — міщанин, обиватель; обмежена людина з міщанським світоглядом і святенницькою поведінкою.