***
Я сів і написав:
«Люба Надіє!
Я дізнався, що Ви маєте відомості про фабриканта богів містера Джима Вілкінза і про його незвичайні способи звиродніння непїї в СРСР. Чекаю від Вас подробиць.
Ваш Леонід».
Вночі я сидів біля борту, вдивлявся в зачаровану синю далечінь, слухав шепотіння хвиль і думав так: «Дніпре мій! Годі тобі, сивий, журитися та мріяти про романтичні, тисячооспівані, легендами оповиті часи Тараса Трясила[10]. Подивись-но, діду, яка велично прекрасна, заллята електросвітлом романтика майорить перед нашими очима! Ти чув, що казав цей містер про нашу з тобою некультурність? Напруж-но свої велетенські груди, старий, спрямуй силу свою на дніпрельстанські турбіни, закрути мільйоносильні машини — і доведи світові, що ми з тобою розуміємо культуру трохи інакше, ніж ці самовпевнені лицарі цивілізації! Що наша з тобою країна — напередодні небувалої весни, на порозі великого й прекрасного електричного Запоріжжя!»
7
День миготить за днем, дні шикуються в тижні, місяці й роки.
Мчить бистроминущий час — осаджує на душі крихкі намули, і обростає людина міцною шкаралупою статечности, і похмурі зморшки вкривають колись чисте й сміхотливе обличчя.
Та бувають хвилини, коли навіть старий і незграбний пес заметляє волохатим хвостом, підстрибне, вищирить жартівливо жовті зуби і починає гасати на подвір’ї — чи не рожеве дитинство — весна його життя — приснилася старому чортові?
О, так! Людині потрібні свята. Людина не може без свята. Для жорстоких і суворих буднів потрібна зарядка — і цю зарядку дають свята: незвичайні дні, незвичайні ночі, коли з людини спадає шкаралупа років, коли навкруги — і музика, і прапори, і кохані друзі, і прекрасні сильні подруги, і молодість — молодість...
1 січня 192* року, о третій годині ранку велика зала являла незвичайну картину. Скуйовджений кучерявий сміх, сплески жартів, гомін реготу лунко линув до стелі, крутився там завірюхою — і раптом падав на голови людей, мов пустотлива липнева хвиля білою піною, мільйоном бризок, дзвониками сміху розбивався об переповнені груди.
Кароокий і завжди замріяний поет приніс з буфету порося, проголосив, що він вийшов зі свинопасів і тепер не соромиться показати всім, який він управний був знавець своєї справи.
— А я був фельдшером, — гукав басом славетний фейлетоніст. — Кого почастувати хініном, кому дати «каскара саґрада»[11] або по-нашому «Вернись в Сорренто»[12]...
— Можу вас постригти, — запропонував голений редактор у чотирикутному пенсне. — Я був перукар. Ось машинка. Три нулі. Додержуйте черги, друзі!
Величезний Хома став струнко перед редактором і з пошаною сказав:
— Можу допомогти. Черга буде ідеальна. Професійна звичка. Я — колишній міліціонер. А раніше вантажник. Не менше однієї десятої кавунів в одеській гавані пройшли через мої руки.
— Ви мені потрібні, — приземкуватий, зарослий, немов кокосовий горіх, поет потягнув вантажника в куток. — Я — колишній машиніст на паровозі. Вуаля!
Він, надувши щоки, зашипів, замотиляв руками й рушив у путь.
Тут були і водогонники, і лікарі, і годинникарі, і слюсарі, і мотоциклісти, і навіть один клоун.
Він посадив усю непокірну масу на стільці, скочив на естраду, задзюрчав у верескливий свисток і протягом сповістив:
— Відкриття гастролей міжнародного чемпіонату французької боротьби! Прибули й записались до чемпіонату такі борці...
На естраду випливли один по одному десяток людей.
— Чемпіон важкого дотепу, славнозвісний Гнат Щока!
Хома засмикав руками й ногами, вибіг наперед і, розгойдуючись, низько вклонився аудиторії.
— Чемпіон легкої поведінки, славний на всю Україну Макс Ляп! Сьогодні змагаються три найкращі пари. Перша пара: Гнат Щока — Макс Ляп. Термін боротьби — десять хвилин. Після п’яти хвилин — одна хвилина перерви. Прошу.
Він оглушливо заверещав у свисток.
Здоровий сміх, бадьора веселість, незахмарена радість, дитяча безтурботність у час відпочинку — це ознака сильної, дужої, працездатної людини; це риса незламного будівника, творця, певного своєї сили, волі, правдивости тяжкого й радісного шляху.
В суворих буднях ці серйозні мужчини уперто й надсадно працюють, думають, розтинають розумом шляхи епохи, керують мислями десятків тисяч людей.
Сьогодні, святом, ці дорослі мужчини — діти.
Цвіт українського мистецького жіноцтва — голубоокі товаришки, кароокі подруги, синьоокі друзі — були на цій товариській вечірці.
10
Тарас Трясило (? -1639) — козацький отаман. Один із командирів козацьких найманців у Тридцятирічній війні. Реформував козацьке військо, посиливши роль кавалерії. Кошовий отаман Війська Запорозького нереєстрового (1629), організатор походу на Кримське ханство (1629), ватажок козацького-селянського повстання (1630), учасник Смоленської війни (1632-1634).
11
Каскара саграда (іспанською — священна кора) — проносне з кори дерева каскари, північноамериканського різновиду крушини.
12
«Вернись в Сорренто» — неаполітанська пісня, створена 1902-го року Ернесто де Куртісом (музика) та Джамбаттістою де Куртісом, братом композитора. Була популярна у різних країнах, виконувана різними мовами. Як жартівлива назва проносного, словосполучення «Вернись в Сорренто» вживалося очевидно через схожість із виразом «Вернись в сортир», або «Вернись срати».