Тут пан пробощ занурився в складні господарські обрахунки, які остаточно запевнили Бжеського в тому, що мудрістю він затьмарив Арістотеля, а красномовністю Ціцерона і Скаргу[38].
Вечір мирно закінчився за склянкою міцного меду й оковитої. Настрій в обох був чудовий. Майбутнє видавалося їм ясне й безжурне, треба тільки бути мудрими, як змії, і тонко здійснювати свої наміри.
— А коли все навкруги буде заселене, як на Волині та в Галичині, і кожен клаптик землі знайде собі господаря, можна буде загнуздати цих диких коней. І в цій справі свята церква охоче підтримуватиме пана, бо років за десять тут не залишиться жодного схизматика[39], - вихвалявся пан пробощ, підносячи келих за віру і її шляхетного лицаря пана Рогмунда Бжеського.
Соймик[40] Брацлавського воєводства
Задушливий пекучий день наприкінці травня. Повітря дрижить над землею розтопленим склом, і в його переплетених струменях в'ються незчисленні рої мошки та комарів.
Але ще гарячіше й задушливіше в глибокій улоговині Брацлава. Сюди не долинає свіжий вітерець з околишнього степу і гір, не досягає і прохолодна тінь лісів. Навіть бистрий Буг не зменшує спеки. І, переступивши поріг своєї хатини, відчуває брацлавець, ніби він поринає в сонячний блиск, як у гарячу ванну.
Мляво й сонно тягнеться засідання соймику. Це — соймик реляційний, де посли Брацлавського воєводства складають звіт про те, що було у Варшаві на вальному соймі.
Засідання відбувається у високому мурованому костьолі, біля базару. Після сонця і спеки тут надзвичайно хороше: прохолода кам'яного каземату, півтемрява, розсипані по кам'яній підлозі і сходах барвисті бліки від кольорового скла та вітражів[41]. Здається, то розсипане не сонячне світло, а самоцвітне каміння — рубіни, смарагди, сапфіри… Повітря насичене невловимим ароматом розвіяного куріння і пишних вінків жасмину, що вмирають біля вівтаря.
Але пишна декорація ритуальної дії зачаровує лише бідних, темних людей. Пихливе панство не звертає на неї уваги. Все це мають вони і дома по своїх розкішно оздоблених палацах. Недбало порозвалювалися вони на зручних лавах різьбленого дуба, червоні, спітнілі й сонні від спеки.
Тоскно.
Доповідач усе повертається до московських справ, до заплутаних перемов із боярською думою, з піднайменником[42], з лісовчиками…[43] Брацлавській шляхті це байдуже. Король намагається захопити московську корону. Ну, й хай! Аби не вимагав нових податків та посполитого рушення.
Куняє пан Кособудський, задоволений з того, що йому призначено староство. Сотник Балика відчуває, як важчають його повіки… Пливуть перед очима порошинки, пронизані сонячним промінням. Як перський килим, повзуть на амвон барвисті бліки — янтарні, смарагдові, сині. Скинути б із себе жаркий кармазиновий жупан та кинутися б у Буг, бурхливий і гомінкий, з руслом, заваленим гранітними уламками, колись принесеними водою з Карпат.
Горленко ледве перемагає дрімоту. Але сидить він струнко. Душно в шатному кунтуші, облямованому куницею. Тиснуть гостроносі чоботи останньої моди. Але Горленко повний пихи: він теж бере участь у державних справах. Навколо стільки магнатів і пишного панства, які в інший час навіть не глянули б у його бік. А тепер він рівний серед рівних. Тут ніхто не докорятиме його «хлопською» вірою, ані мізерним маєтком. На соймику магнати демократичні, щоб заручитися голосами середньої та дрібної шляхти.
Аж ось доповідач виплутався з московських справ і перейшов до молдавського питання. Волоські справи ближчі й зрозуміліші Брацлаву. Шляхта зацікавилася.
Мовилося про наїзд Стефана Потоцького в Молдавію, бо через нього вийшли серйозні суперечки з султаном. Нещодавно визволений з турецького полону Стефан Потоцький сидів на першій лаві, гордовито й самовтішно всміхаючись. Шляхта з шанобливою цікавістю стежила за ним, тільки Балика мирно висвистував носом, схиливши голову на зручну спинку костьольної лави.
Мляво й однотонно доповідає промовець. Він теж стомився від спеки і ледве підшукує слова, щоб нічого не забути і не сплутати, а головне — не роздратувати Потоцького і не накликати на себе його помсти. З полегшенням перейшов він до козацьких справ. Тут можна розливатися соловейком, не накликаючи нічийного гніву.
— Турецький султан скаржиться на їх напади і загрожує нам війною. Минулого літа вони вийшли в море і сплюндрували Сіноп. І ані хлябі небесні, ані вири морські не можуть стримати цих розбишак. В час засідань сойму стало відомо, що козаки знов пішли в море. Висівши між Мінерою і Архіокою, вони побували в околицях Стамбула і налякали самого султана, який там полював. Султан вислав проти них галери. Біля дунайського гирла галери наздогнали козаків, але козаки самі оточили султанський флот, розбили його і захопили в полон капудана-башу[44], полонені галери привели в лиман і спалили біля Очакова, і повернулися на Січ, навантаживши свої чайки незчисленною здобиччю. Щоб помститися, султан готує татарський наскок, але від нього зазнають лиха не козаки, а ми і наше воєводство як прикордонне.
40
Соймик — з'їзд шляхти кожної окремої провінції або воєводства, найвища влада на місцях.
41
Вітраж — мозаїка з шматків кольорового скла, де кожен шматок вставляли в окрему просвітку олов'яної рами, каркаса зі складним візерунком, що утворював своїм плетивом цілі малюнки, які можна бачити тільки на світло. Вітражі з'явилися в десятому сторіччі нашої ери. Іноді вони вражають своєю виключною майстерністю. Поруч із справжнім вітражем (з шматків різнокольорового скла) ми бачимо і малюнки, намальовані на скляній дошці фарбами, прозорими, як желатин, — це підробка під вітраж.
42
Піднайменник — Грищка Отрєп'єв, що під ім'ям царевича Дмитрія, сина Івана ІV, царював один рік у Москві.
43
Лісовчики — військо польського пана Лісовського, що разом з Сапегою та іншими панами довго воював з Москвою і не бажав вивести свого війська з Московщини після підписання пакту Варшави з Москвою.