— На халяву губу розкотив, недоумку?
Рей-Рей затулив очі від сонця рукою, щоб мати змогу подивитися на копа, не мружачись.
— Ні, ні. Це не те. Нічого подібного.
— Вставай, козел, — наказав поліцейський. — Ти. — Він тицьнув указівним пальцем у повію. — Де ти стоїш?
Повія була зайнята — стирала з ліктів сліди цементу.
— Біля горілчаного.
Затріскотіла копова рація, звідти залунало:
— П’ятдесят перший, п’ятдесят перший, прийом.
Коп натиснув на кнопку мікрофона, сказав: «Прийом», — потім показав пальцем на Джона і заговорив одночасно з диспетчером, який передавав йому інформацію, але очевидно було, що він водночас уважно слухає.
— Ти. Чарівний принце. Проконтролюй, щоб вона без пригод потрапила додому. Тепер ти. — Показав на Рей-Рея. — Не змушуй мене ще раз наказувати тобі встати, бо я так швидко організую повернення твоєї туші в тюрягу, що твій інспектор з умовно-дострокового не встигне й таксі тобі викликати. — Рей-Рей одразу скочив на ноги, а полісмен натиснув на кнопку рації та доповів: — Вас зрозумів. Буду за десять хвилин. — А потім, наче згадавши про Арта, запитав: — Вас це влаштовує?
Арт насупився, на лобі чітко проступила літера V.
— Та, що вже вдієш, — нарешті погодився він. — Шеллі, візьми вихідний. А завтра повертайся, і щоб голова була на місці.
— Дякую, — сказав Джон. Від полегшення він мало не розплакався. — Дякую, сер. Я вас не розчарую.
Повага одразу ж дала йому дивіденди.
— Хочеш, я вижену цього сраного заїку? — запитав Арт у Джона і великим пальцем з розмаху тицьнув Рей-Рея у груди.
Джон глибоко над цим замислився. Але йому не хотілося до кінця життя озиратися через плече, чи не переслідує його цей придурок.
— Не треба, ми помиримося, — сказав він. — Так, Рею?
— Так, так, — закивав Рей-Рей. — Все нормально. Ми не будем сваритись.
— Заткнися, — сказав Арт. — До ранку середи щоб я вас тут не бачив, обох, січете?
Рей-Рей кивнув. Двічі.
Арт нищівним поглядом глянув на проститутку і сказав Джону:
— Забери її звідси, поки від нас клієнти не повтікали.
Вибору в Джона не було. Повія міцно в нього вчепилася. Її кістляві пальці стискали його руку над ліктем. Він пішов поруч із нею, бо відчував, що інакше вона зариє носом у землю.
Поки вони йшли по Підмонт-авеню, повз них зі свистом мчав транспорт. Щодня Джон бачив, як цією дорогою сновигають туди-сюди позашляховики й спортивні тачки. З одного боку лежала Бакгед, з іншого — Енслі-парк, тому нечисленні гівняні машини, які Джон бачив на дорозі, належали служницям, садівникам, обслузі басейнів та іншим безталанним, які заробляли на хліб, виконуючи брудну роботу замість багатіїв.
— Гівнюк смердючий, — пробубоніла повія, поки вони чекали зеленого на світлофорі. Вона ще глибше вгородила пальці Джону в плече, бо намагалася втримати рівновагу на своїх сміховинно високих підборах. — Зажди, — нарешті змилостивилася вона й, не послаблюючи хватки, зняла один за одним свої туфлі. — Галімі підбори.
— Так, — кивнув Джон, бо вона явно чекала якоїсь відповіді.
— Червоний, — сказала повія і потягла його за собою на дорогу, коли машини зупинилися. — Боже, як ноги болять. — Коли вони вже були на іншому боці перехрестя, вона подивилася на Джона знизу вгору. — А ти знаєш, що в мене випаде зуб? Там, де він мене вдарив.
— О, — сказав Джон, думаючи, що вона чи то дурна, чи то божевільна, якщо вважає, що в нього є зайві гроші, щоб дати їй на стоматолога. — Зрозуміло. Так. Шкода.
— Ні, дурню. Я маю на увазі, що можу попрацювати руками, а ротом — ні.
Джон навіть не усвідомлював, що так міцно стискає зуби, аж розболілася щелепа.
— Ні, — відповів він. — Не треба.
— Слухай. — Вона зупинилася, відпустила його руку і негайно захиталася, мов пліт на гребені цунамі. — Ти йди собі, Ромео. А я вже якось сама дочалапаю.
— Ні, — повторив він і тепер уже сам узяв її за руку. З його щастям вона ще під машину впаде, і тоді коп повісить на нього ненавмисне вбивство. — Ходімо.
— Упс, — видихнула вона, бо послизнулася на розбитій ділянці хідника і коліно підігнулося.
— Рівно стояти, — сказав Джон, а сам подумав: вона така худа, що він відчуває, як благенька плоть рухається вздовж кістки.
— У сраку я не даю, — ні сіло ні впало повідомила повія.
Джон не міг визначитися, що гірше: думка про її рот чи думка про її задній прохід. Від побіжного погляду на чиряки, якими були вкриті руки та ноги повії, до горла піднявся обідній сендвіч з арахісовим маслом і бананом.