Минулого вечора він був надто заведений, щоб одразу йти додому. Лео запропонував перехилити по чарчині, обговорити справу, й Майкл ухопився за цю пропозицію, щоб мати виправдання закинутися кількома бурбонами й зняти стрес від побаченого.
— Одинадцять… — лічив Тім. — Дванадцять…
— Від тебе тхне, як од попільнички, — зауважила Джина.
— Я не курив.
— А я не сказала, що курив. — Вона вкинула жменю пластівців у коробку і простягнула сину руку за наступною порцією.
— Чотирнадцять… — продовжував Тім.
— Мені потрібен був час. — Майкл розлив каву в чашки. — Лео хотів поговорити про справу.
— Лео хотів мати привід нажертися до всирачки.
— Ой-ой, — проспівав Тім.
— Пробач, маленький, — перепросила Джина сина, а тоді сказала вже значно м’якшим тоном: — Ти пропустив число. Куди поділося тринадцять?
Тім стенув плечима. Поки що він міг лічити лише до двадцяти восьми, та Джина завжди дбала про те, щоб він жодної цифри не пропускав.
— Іди вдягнися, Ба-Ба скоро прийде, — сказала вона сину.
Тім підвівся і пострибав геть з кухні, перестрибуючи з однієї ноги на іншу.
Джина вкинула пластівці в коробку і зі стогоном сіла. На цих вихідних вона відпрацювала подвійну зміну, щоб заробити трохи більше грошей. День ще навіть не почався, а вигляд у неї вже був геть змучений.
— Важке чергування? — запитав Майкл.
Вона сьорбнула кави й подивилася на нього крізь пару, що курилася над чашкою.
— Мені потрібні гроші на нового логопеда.
Майкл зітхнув і прихилився до стола. Попередній логопед лікувала Тіма, як могла. Малому потрібен був хороший фахівець, а хороші фахівці не входили у програму обов’язкового державного страхування.
— П’ятсот доларів, — сказала Джина. — Цього б вистачило до кінця місяця.
— Господи. — Майкл потер очі пальцями, відчуваючи наближення головного болю. Йому згадалися «БМВ» і «лінкольн», які він учора бачив біля будинку в Ґрейді. За гроші, на які було куплено ті машини, Тіма можна було б зводити до п’ятдесятьох хороших логопедів.
— Візьми з заощаджень, — сказав він.
Вона зневажливо пирхнула від сміху.
— Яких заощаджень?
Різдво. Вони витрусили всі відкладені гроші на Різдво.
— Я попрошу в лікарні ще одну зміну. — Вона підняла руку, попереджаючи його протест. — У нього має бути все найкраще.
— У нього має бути мати.
— А як щодо твоєї матері? — відбила вона.
Майкл міцно стиснув зуби, і на його обличчі з’явився затятий вираз.
— Я більше ні цента в неї не попрошу.
Вона поставила чашку на стіл, так грюкнувши, що кава вихлюпнулася на руку. Майкл не мав ані шансу на перемогу в цій суперечці — він знав, бо за останні п’ять років ця розмова відбувалася між ними мало не щотижня. Він працював понаднормово, намагаючись заробити більше, щоб у Тіма було все необхідне. Джина двічі на місяць відпрацьовувала зміни у вихідні, але щодо її роботи у свята Майкл був непохитний: у жодному разі. Він майже її не бачив. Іноді йому здавалося, що такий був її задум. Вони більше не були подружжям — вони стали партнерами, неприбутковою корпорацією, яка працювала задля покращення Тімового здоров’я. Майкл уже не пригадував, коли в них востаннє був секс.
— Учора ввечері дзвонила Синтія, — сказала Джина. Їхня розбещена сусідка. — У неї там дошка від підлоги відстала чи щось таке.
— Дошка відстала? — повторив він. — А де Філ?
Джина сперлася долонями на стіл і встала.
— У Ботсвані. Блін, Майкле, я не знаю. Вона спитала, чи зможеш ти її полагодити, і я сказала, що зможеш.
— А зі мною порадитися ти не могла?
— Хочеш — роби, не хочеш — не роби, — відрізала дружина, рвучко виливаючи недопиту каву в раковину. — Мені час вдягатися на роботу.
Він провів її поглядом до коридору. Такими були всі їхні ранки: Тім створював безлад, потім вони разом прибирали і спалахувала суперечка про якісь дурні поломки. Для повного щастя от-от мала приїхати Барбара. Майкл не сумнівався, що теща неодмінно знайде, на що поскаржитися: хай то біль у спині, мізерна сума чеку соціального страхування чи те, що він нагородив її розумово відсталим онуком. Останнім часом у неї з’явилася нова фішка: чіпляти на холодильник статті про синдром війни у Перській затоці — прозорий натяк на те, що Майкл в Іраку скоїв щось жахливе і за це на голови її рідних пала ця кара.
Майкл пішов у спальню і швидко вдягнувся. Душ він не приймав, щоб не йти у ванну і знову не зустрічатися з Джиною. Він побачив, що на під’їзну доріжку заїжджає Барбарина «тойота», і витяг з ящика для інструментів молоток. Потім прокрався через чорний хід, поки Барбара заходила через парадний.