— Так і було: схопили, — підтвердив Чорний. І, помітивши подив на обличчі Юрка, пояснив: — Коли везли у район, ми втекли. Ну, за щасливе повернення, хлопці, — з якимось занепокоєнням у голосі додав Чорний, наливаючи в кухлі. Бандити цокнулись.
Чапка роздумував. Повернення Чорного і Сича, що побували у чекістів, викликало в нього невиразну підозру. Жорстокий і хитрий бандит не хотів вірити в щасливу випадковість, завдяки якій вони повернулися цілими й здоровими. Ватажок ладен був запідозрити навіть найближчих своїх спільників. Скрізь йому ввижалася зрада. І в той же час вабила можливість поповнити банду: карні злочинці, які звільнили Сича та Чорного, могли знадобиться для боївки, коли, звичайно, все, що вони сказали, підтвердиться. Начальство вже давно вимагало вербувати нових членів. Після довгих вагань Чапка вирішив сам поговорити з карними злочинцями.
Зустріч влаштували у схроні. На випадок провокації було вжито заходів. До місця, де чекали карні злочинці, пішов Сич у супроводі охоронців Чапки — Куцого й Олеся. Чорний залишився під посиленою охороною в надійному схроні з трьома запасними виходами. І ось Чапка жде Веселого, Джека і Смурого.
Незабаром ті прийшли. їх провели у велику кімнату підземелля і залишили самих. Посеред кімнати стояв грубо збитий довгий стіл і ослони. На столі блимав недогарок свічки. Раптом полум’я її заколивалось, в стіні прочинилися, потайні двері, і звідти ввійшов високий, крутоплечий чоловік з гострими, пронизливими, як у старого шуліки, очима. Це був Чапка. Слідом за ним протиснулося п’ятеро бандитів і стали біля стіни.
Чапка окинув поглядом пришельців і важко сів на ослін.
— Підійдіть ближче, хлопці, — сказав він густим хриплим голосом. — Сідайте.
Коли посідали, ватажок велів запалити лампу і знову уважно і пильно оглянув кожного з цих трьох, що сиділи перед ним. Розглядав їх не поспішаючи, ніби хотів зазирнути в душу кожного і прочитати таємні заміри.
— Хто такі? — нарешті звернувся він до присутніх.
— Що це — допит, пане отаман? — ввічливо спитав Веселий.
Чапка посміхнувся.
— Ов-ва! Які ніжні, а ще злодії. Спитати не можна. А я просто хочу знати, хто моїм хлопцям допоміг в біді, от і все. Віддячити — так знати кому.
— Це інша справа. Тільки нам нема про що розповідати. Мене звуть Веселим, це — Великий Джек, а то — Смурий. Втекли з тюрми, але невдало, знову влипли. Ну, а потім розпрощалися з вартою і от потрапили до вас.
— Що ж будете робити?
— Те, що й раніше.
— А чи надовго вистачить вас? — знову посміхнувся Чапка. І, помітивши, як спохмурніли обличчя втікачів, додав суворо. — Візьметесь за старе — знову схоплять. От і кінець вашим ділам.
— Це ще невідомо. Вас теж можуть схопити…
Тепер наїжачився Чапка.
— Ми —інша справа. Я і мої брати боремось, а не в кишенях нишпоримо, — Важко поклавши п’ятірню на стіл, ватажок вів далі: — Так от. Ви, я бачу, хлопці бувалі, з вас люди вийдуть, тільки йти вам нікуди не треба. Залишайтесь тут. Нам потрібні здібні люди.
Відчувши іронію в голосі бандита, гості насторожено помовчали.
— Так, так, — знову промовив Чапка, нервово стукаючи по столу. — Отже, згода?.. — І раптом, схопивши лампу, він підніс ЇЇ до бличчя Веселого: —Ну, а якщо правду говорити?
Веселий знизав плечима:
— Знову допит, отамане?
Тоді Чапка не поспішаючи витяг з-під хутряної тілогрійки парабелум і вигукнув слова, яких присутні найменше чекали.
— Що, зраділи? Одразу ввійшли в боївку! Ну, а тепер кажіть правду, хто вас послав до мене? Чого мовчите? Ти що ж, Степане, хіба не впізнаєш мене? — Ватажок, впритул підійшов до хлопця, якого товариші називали Смурим. Той злякано здригнувся і прошепотів: —Дядько Грицько…
Хлопчина замовк, але було вже пізно. Ватажок гучно зареготав:
— От і добре, Степане, що пам’ятаєш мене. Дякую!
Я теж не забув тебе. Пригадується, живеш ти у нашому Яворові. Чи не так?
На лобі у хлопця виступив холодний піт. Два його супутники сиділи нерухомо.
— А ще пригадується мені, Степане, що в загоні «яструбків», так, здається, вас звуть, служиш ти вірою й правдою.
Чапка хихикнув, наче повідомив присутнім не знати яку смішну річ. Та, зустрівши спокійні очі тих, хто називав себе злодіями, — а вони вже зрозуміли, що провалились, і приготувались до всього, — бандит гаркнув:
— Ви, падлюки! Чапку обдурити хотіли? Злодіями прикинулись, комедію розіграли, на власну варту напали! Ці хитрощі для дурнів, зрозуміли? — Чапка тицьнув пістолетом у бік Веселого й Великого Джека. — Хто такі? Кажіть, інакше душу з вас витрясу. Ну?!