Мáліна

Ти йдеш на похорон Гадерера?

Я:	Ні, навіщо йти мені на Центральний цвинтар[356] і там застудитися? Я ж можу прочитати завтра в газетах, як там було, хто що сказав, і, окрім того, я маю нехіть до похорон, сьогодні не знає жодна людина, як поводитися у випадку смерті, як поводитися на цвинтарі. Я не хочу також, щоб мені весь час сповіщали, що Гадерер або ще хтось помер. Мені ж не сповіщають постійно, що хтось ще живе. У кожному разі, мені й так усе вже байдуже, чи я любила когось раніше, чи ні, а те, що я зустрічаю зараз лиш певних осіб, можу зустріти їх, бо декого вже немає в живих, це мене не дивує, однак з інших причин. Хочеш мені пояснити, чому потрібно мене сповіщати, що пан Гадерер, а чи інша якась знаменитість, диригент чи політик, банкір чи філософ, учора або сьогодні раптово померли. Це мене не цікавить. Для мене ніхто ніколи не помирає, однак рідко хто і живе, окрім як на сцені моїх думок.
Маліна:	Отже, більшою мірою я не живу для тебе?
Я:	Ти живеш. Саме ти й живеш якнайбільше, однак ти ж і доводиш, що ти живеш. А що доводять мені всі інші? Абсолютно нічого.
Маліна:	«Глибока чорнота неба.»
Я:	Це можна було б десь використати. Звучить так, ніби людина, яка написала це, ще живе. Це вже нарешті якась несподіванка.
Маліна:	«Глибока чорнота неба[357], її неможливо собі уявити. Зорі дуже ясні, але зовсім не мерехтять, бо атмосфери немає.»
Я:	О! Як точно він це зображує.
Маліна:	«Сонце — розпечений диск, втиснений у чорний оксамит неба. Я був дуже вражений безкінечністю космічного простору, цим неуявним обширом…»
Я:	Хто цей містик?
Маліна:	Олексій Леонов, який на десять хвилин виходив у космос.
Я:	Не зле. Хоча оксамит, не знаю, чи я вжила б тут оксамит. Чи цей чоловік ще й поет?
Маліна:	Ні, у вільний час він малює. Тривалий час він не міг вирішити, ким йому бути, художником чи космонавтом.
Я:	Цілком зрозумілий сумнів у виборі роду занять. Однак потім говорити про космос, як романтичний мандрівець…
Маліна:	Люди не дуже міняються. Щось завжди їх вражає, якщо воно безконечне, якщо тяжко його собі уявити або пояснити, якщо це глибінь чорноти, вони можуть гуляти лісом або мандрувати космосом, блукають з власною таємницею посеред іншої таємниці.
Я:	І це отримують потім нащадки! Можна було б уже перестати подивляти прогрес. Згодом Леонов отримає дачу й розводитиме троянди, минуть роки, і люди з поблажливим усміхом слухатимуть його спогади про Восход 2. Дідусю Леонов, розкажи, будь ласка, як то було тоді, у ці перші хвилини, там, за бортом! Був собі Місяць, до якого всі хотіли летіти, а Місяць був дуже далекий і негостинний, та одного прекрасного дня прийшов Олексій-Щасливець, і ось…
Маліна:	Досить дивно, що він не помітив Уралу, бо саме в цей час обертався поряд із ракетою в космосі.
Я:	Так мало статися. Ми обертаємося найчастіше тоді, коли хочемо щось розгледіти або зрозуміти, Урал або відповідне слово, якусь думку або відповідні слова. Зі мною твориться те ж саме, що й з нашим дідунем, від мене постійно щось утікає, однак всередині мене, коли я досліджую цей безконечний простір, який у мені. Небагато змінилося з добрих старих часів, коли вперше виходилось в космос.
Маліна:	Безконечний простір?
Я:	Звісно, що безконечний. Чи може цей простір бути не безконечним?

356

Центральний цвинтар — цвинтар в одинадцятому районі Відня, відкритий 1874 р., місце поховання багатьох відомих діячів культури, серед них — Й. Нестороя, Й. Штрауса-батька, Й. Штрауса-сина, Й. Брамса, Ф. Шуберта, Л. ван Бетговена, Г. Макарта, П. Нобіле, Е. Я. Шіндлера, А. Шьонберґа, Ф. Верфеля, П. Прерадовіч.

357

Глибока чорнота неба. — Тут і далі — вільне цитування з книги радянських космонавтів О. Леонова та В. Лебедєва «Сприйняття простору й часу в космосі».