Я мушу прилягти на годину, з якої потім народиться дві, бо я не витримую довгих розмов із Маліною.
| Маліна: | Ти неодмінно маєш якось навести в себе порядок, з усіма цими вкритими порохом, давно вицвілими аркушами й усіма запорошеними, вицвілими паперовими клаптями, одного дня в них не розбереться вже жодна людина. |
| Я: | Що? Що ти сказав? Тут розбиратися ніхто не повинен. Я маю свої підстави для того, щоб усе тут чимраз більше заплутати. Якщо хтось і матиме право подивитися на ці клапті паперу, то це ти. Однак ти не зможеш розібратися в них, з роками, мій дорогий, ти вже не зрозумієш, що значить той, а що інший. |
| Маліна: | Та все-таки дозволь мені спробувати. |
| Я: | Тоді спробуй собі пояснити, чому тут знову з’явилася стара записка, я могла б відгадати вже навіть за форматом паперу, DIN[358] A4, де його я купила, у сільській крамниці неподалік від озера, там ідеться про тебе, про поїздку до Нижньої Австрії. Проте я не дам тобі читати її, ти можеш поглянути тільки на одне слово, написане зверху. |
| Маліна: | Види смерті. |
| Я: | Однак у наступній записці, DIN А2, написаній два роки згодом, зазначено: «Статистика смерті». Що хотіла я цим сказати? Це могло бути опискою. Чому, коли й де? Ану відгадай, що написала я там про тебе та про Атті Альтенвіля! Не відгадаєш! Тоді їхала перед вами велика вантажна машина, повна колод, вона підіймалась повільно дугою, що вела догори, ти помітив, як погано закріплені ланцюгами колоди почали поступово сповзати, ти побачив, як цілий вантаж сповз назад, на вашу машину, а потім, а потім… Ну, кажи ж бо! |
| Маліна: | Як ти могла собі таке уявити? Ти, мабуть, була тоді не в собі. |
| Я: | Я цього теж не знаю, однак це не може бути моєю уявою, бо незабаром знову щось сталося, ти пішов уночі з Мартіном й Атті поплавати у Вольфґанґзее, ти заплив якомога далі, і твою ліву ногу звела судома, а потім, а потім… Ти ще щось знаєш про це? |
| Маліна: | Як ти змогла дізнатись, це неможливо, щоб ти про це знала, тебе ж не було там. |
| Я: | Якщо там мене й не було, то ти ж визнаєш, що я могла б бути там, навіть тоді, якщо мене справді при тому і не було. А що то було з розеткою? Чому ти тоді вночі не хотів у своїй кімнаті вставити штепсель в розетку, навіщо сидів у темряві, що раптом сталося з вимикачами, що ти так часто повинен був залишатися в темряві? |
| Маліна: | Я часто лишався в темряві. У світлі тоді була ти. |
| Я: | Ні, це я собі лиш вигадала. |
| Маліна: | Однак це ж правда. І звідки ти знаєш про це? |
| Я: | Я не можу знати про це, як же може це бути правдою? |
Далі я говорити не можу, бо Маліна бере два аркуші, мне їх і кидає мені в обличчя. Хоча паперу жмуток не може завдати болю й відразу падає на підлогу, я боюся його наближення. Маліна бере мене за рамена й стрясає мною, він міг би вдарити мене кулаком в обличчя, та він не зробить цього, він і без цього почує про все. Та потім він дає мені ляпаса, який приводить мене до чуття, я знову знаю, де я.
| Я: | (accelerando)[359] Тепер я не зможу заснути. |
| Маліна: | Де це було, перед Штоккерау[360]? |
| Я: | (crescendo) Перестань, це було якесь місце, неподалік Штоккерау, не бий мене, прошу, не бий, це було біля самого Корнойбурґу[361], та облиш вже ставити мені запитання. То ж мене розчавило, а не тебе! |
Обличчя моє палає, палахкотить усе більше, я сиджу й прошу Маліну подати мені пудреницю із торбинки. Наступаю на зім’ятий папір і відсуваю його ногою, однак Маліна підіймає його й дбайливо розгладжує. Не глянувши навіть, кладе назад до шухляди. Я мушу піти до ванни, бо з таким виглядом ми не можемо вийти на вулицю, маю надію, що синця під оком не буде, на обличчі — тільки червоні плями, а я хочу тепер неодмінно піти до Трьох гусарів, бо Маліна пообіцяв мені це, а Іван зовсім не має часу. Маліна переконаний, що піти можна й так, я маю лиш більше нанести на обличчя брунатного крему, розтираю ще трохи fond de teint[362] по щоках, він має рацію, піти можна й так, а дорогою, на холодному вітрі, усе мине. Маліна обіцяє мені спаржу під соусом Hollandaise[363], а також сніжки з шоколадом. Я цій вечері більше не довіряю. Коли я повторно наношу на вії туш, Маліна ставить мені запитання: Звідки ти все це знаєш?
359
accelerando — тут і далі терміни на означення експресії, запозичені не з вокальної музики, а зі струнного квартету Ф. Шуберта «Дівчина й смерть» (див. прим. до с. 132 [у електронній версії — прим. 257. — Прим. верстальника]) та фортепіанних сонат Л. ван Бетговена (див. прим. до с. 32 [у електронній версії — прим. 56. — Прим. верстальника]).
361
…біля самого Корнойбурґу… — Корнойбурґ — місто на Дунаї, на північному заході від Відня, центр легкої промисловості.