Маліна стоїть уже біля дверей, та я швидко йду коридором назад, бо мушу ще раз перед виходом подзвонити, і тому ми ніколи не виходимо з дому вчасно. Я маю набрати номер, це неминучість, раптова ідея, у моїй голові всього один номер, однак це не номер паспорта, не номер кімнати готелю в Парижі, не дата мого народження, не дата сьогоднішня, і я набираю, без огляду на нетерплячість Маліни, 72 68 93, число, яке, окрім мене, не тримає ніхто в голові, а я можу декламувати його, співати, висвистувати, виплакувати, просміятись сама до себе, мої пальці можуть його віднайти в темноті на телефонному дискові, і я не повинна при цьому це число про себе повторювати.
Так, це я
Ні, тільки я
Ні. Так?
Так, я вже йду
Зателефоную тобі пізніше
Так, набагато пізніше
Я зателефоную тобі якомога пізніше!
| Маліна: | Скажи мені нарешті, звідкіля приходять до тебе такі думки. Я ж ніколи не їздив до Штоккерау разом із Атті, ніколи вночі не плавав у Вольфґанґзее разом із Мартіном й Атті. |
| Я: | Я завжди все чітко бачу перед собою, я уявляю собі, це ж так називають, наприклад, саме всі оці довгі колоди на вантажівці, які починають сповзати, а я сиджу разом із Атті Альтенвілем в машині, у той час, як вони котяться прямо на нас, а ми не можемо здати назад, бо за нами одна за другою стоять машини, і я розумію цієї миті, що зараз усі оці кубометри дерева зваляться прямо на мене. |
| Маліна: | Однак ми ж обоє тут сидимо, і я повторюю тобі ще раз, я ніколи не їздив з ним у Штоккерау. |
| Я: | Тоді звідки ти знаєш, що я уявила собі дорогу на Штоккерау? Я ж спочатку взагалі не згадувала Штоккерау, загалом говорила про Нижню Австрію й думала тільки про неї, з огляду на тітку Марію. |
| Маліна: | Я справді боюся, що ти зійшла з розуму. |
| Я: | Ще не зовсім. І не кажи цього, як (piano, pianissimo) Іван. |
| Маліна: | Не казати, як хто? |
| Я: | (abbandonandosi, sotto voce) Люби мене, ні, ще більше, любі мене більше й більше, люби мене понад усе, щоб якнайшвидше настав кінець. |
| Маліна: | Ти знаєш усе про мене? І все про всіх інших? |
| Я: | (presto alla tedesca) Та ні, я нічого не знаю. А про інших, то напевно нічого! (non troppo vivo) З тією уявою, це були лиш розмови, я зовсім не хотіла говорити про тебе, навмисно про тебе. Бо саме ти не боявся ніколи, ніколи не мав страху. Ми справді обоє тут сидимо, однак я боюся. (con sentimento ed espressione) Я б не просила тебе перед тим ні про що, якби ти хоч раз так боявся. |